Глава 9.

Невдовзі, одного суботнього ранку, зателефонував Сашко і сказав, що за півгодини заїде за Аліною і повезе її до них з Наталею знайомитись з їх донькою, яка щойно народилась. Моя дівчинка була в захваті: в неї тепер є маленька сестричка! Вона швидко зібралась і з широкою посмішкою на обличчі сіла в машину до свого батька. Я перехрестила її крізь віконне скло і пішла на кухню варити собі каву, але мої руки тремтіли так, що я покинула це заняття і не задумуючись зателефонувала Киру, його номер тепер стояв в мене на швидкому дозвоні.

• Машо? – чую сонний голос, - Все добре?
• Сашко забрав Аліну до себе знайомитись із сестричкою, - не вітаючись говорю.
• Скоро буду! – відбиває друг дзвінок.

Він приїжджає за 40 хвилин, обіймає мене біля порогу і я фізично відчуваю, як моє тіло наповнюється його силою. Кир відпускає мене, вішає свою куртку на гачок, знімає взуття і за руку веде на кухню. Всаджує на дивані й накриває мої ноги пледом, який лежав тут для таких випадків.

• Тут нічого не змінилось, - констатує, швидко знайшовши всі інгредієнти для кави, - Зробити тобі канапки? – по-хазяйськи дістає з холодильника сир і ковбасу, - Думаю, що ти, як і я, ще не снідала?
• Так, - відповідаю на друге питання і з подивом розумію наскільки органічно Кирило вписується в мою стареньку кухню.
• Розповідай, - ставить переді мною чашку з кавою і тарілку з бутербродами.
• Що? – не розумію.
• Через що ти переймаєшся? Він може образити Аліну?
• Ні! – швидко відповідаю, - Принаймні, свідомо, - додаю за секунду.
• Ти можеш щось змінити? Заборонити їм спілкуватись? – продовжує друг.
• Ні, Аліна має зрозуміти, що тепер ми живемо окремо, але в неї так само є тато і мама, - повторюю слова психолога, - Прийняти це.
• Тому заспокойся. В будь-якій ситуації, ми завжди будемо поруч із нею, допоможемо і підтримаємо, - Кирило бере мої холодні руки в свої теплі, - А тепер – снідай! – наказує, - А потім підемо в парк, куплю тобі кульку, - запитально дивлюсь на чоловіка, - Сьогодні День святого Валентина! – пояснює він і ми хором сміємось, бо в юності 14 лютого він завжди дарував мені червону кульку в формі серця.

Не зважаючи на сиру і холодну погоду, нам було затишно ходити стежками парку тримаючись за руки й іноді перекидатись незначущими фразами. Нашу ідилію перервав дзвінок на мій телефон.

• Мамо?! – чую в слухавці.
• Так, доню, - відповідаю тремтячим голосом, - Це я, - навіщось уточнюю.
• Забери мене звідси, - ледве чутно говорить моя дівчинка.
• Їду, - видихаю і відбиваю дзвінок.
• Вбивай адресу, - відразу все розуміє Кир і подає мені свій телефон.

За півгодини я виходжу з машини і натискаю дзвінок на воротах біля свого колишнього дому, двері відчиняються і я захожу в середину. Аліна з Сашком чекають мене на терасі.  

• Ти ж хотіла залишитись на ніч? – вмовляє доньку мій колишній чоловік, - Погратись з Катрусею?
• Я не можу, - в’яло виправдовується дівчинка, - Я згадала, що в мене ще багато уроків і завтра тренування, а я не взяла ковзани і форму.
• Привіт! – вітаюсь, - Ти готова? – подаю доньці руку.
• Так, - Аліна вкладає свою руку в мою і тягне мене до воріт.

Я підхоплюю її речі і йду не обертаючись і не прощаючись. За воротами Кирило одразу забирає в мене сумку і ставить її в заздалегідь відкритий багажник, допомагає сісти Аліні й мені. Рушаємо додому. В салоні тиша.

• Як щодо хот-догів з АЗС? – бадьоро перериває наше мовчання друг.
• Вони тепер сплять в вашій з татом спальні, - не відразу розумію про що говорить моя дитина, - В моїй кімнаті тепер дитяча їхньої доньки. А мене розмістили в гостьовій в кінці коридору, - продовжує вона дивлячись в вікно.

Кирило мовчки припарковується на узбіччі, вмикає аварійки і виходить з машини, а я пересідаю на заднє сидіння до Алінки і притискаю її до себе.

• А ще вона перефарбувала стіни у нашій вітальні й звільнила Галину Іванівну, - починає плакати моя дівчинка, бо Галина Іванівна, наша домогосподарка, фактично замінила їй бабусю, після смерті моїх батьків.
• Донечко, - гладжу її волосся, - Це тепер їх вітальня, - обережно пояснюю, - Це боляче, але так трапилось. Твій тато покохав іншу жінку. Таке буває.
• Й іншу дитину? – вигукує свій біль Алінка, - А я?
• Ні! – заперечую, - Він дуже тебе любить!
• Чому ж тоді віддав мою кімнату їй?
• По-перше, не «їй», а «Катрусі», твоїй сестричці! А, по-друге, він не подумав, - намагаюсь пояснити і їй і собі поведінку колишнього, - Дорослі, іноді, також помиляються.
• Ти думаєш? – з надією дивиться на мене моя донька.
• Я впевнена! – хоч я ні в чому не впевнена, - Подумай сама, життя твого тата також змінилось і йому так само важко, як і тобі, - про те, що він сам, не порадившись, вніс ці зміни і в своє і в наше життя і що він доросла людина, я не говорю.
• Ти права, - трохи оживає дівчинка і додає після паузи, - А можна мені хот-дог? Я сьогодні ще не їла.
• Клич Кира, - посміхаюсь своїй дитині і ми їдемо на АЗС.