Глава 7.

На Різдво ми таки поїхали в Карпати. Я не хотіла, але психолог мене переконала: Аліні потрібно змінити картинку. І план лікарки виявився вдалим. Донька була в захваті від гір, підйомників, катання на лижах і санях. Кирило присвячував нам весь свій час: водив в ресторани і міні-зоопарк, складав компанію як на дитячій гірці так і на дорослому спуску, грав у сніжки, возив на своєму джипі по околицях.

• А чому ти не повернувся на флот, коли не стало Олени? – несподівано для себе і здається для нього, запитую Кира, коли ми сидимо за столиком в дитячому центрі і спостерігаємо як Алінка стрибає на батуті.
• В перші дні в мене була така думка, - повільно відповідає друг, - Але у мого тестя стався серцевий напад, а його старша донька не могла залишитись в Одесі і доглядати батька, вона живе в Італії, в неї там чоловік і малі діти. Коли Петро Іванович одужав, стало зрозуміло, що керувати бізнесом він вже не зможе. Да і я вже якось втягнувся, звик, - знизує плечами, - А потім з’явилась ідея відкрити офіс в Києві і я загорівся.
• Чому?
• Захотів побачити тебе, друзів, бути ближче до матері, - пояснює, - Після смерті батька вона залишилась зовсім одна. Я приїжджав нечасто.
• Сумуєш за морем?
• Знаєш, в перші місяці мені снилось, що я у морі, стою на палубі і дивлюсь в бінокль на хвилі. Уявляєш, я реально відчував качку! – дивиться на мене чоловік, - А потім поступово якось звик.
• Ти ж так мріяв?
• Мріяв, але життя вносить свої корективи і старі бажання стають неактуальними, але натомість з’являються нові, - розводить руками Кир, - Ти ж також мріяла об’їхати всі музеї світу? Побачити всі шедеври культурної спадщини?
• Головний мій шедевр з’їжджає зараз з надувної гірки, сидячі на ній п’ятою точкою, - сміюсь я.
• Це дійсно найдосконаліший витвір, - серйозно погоджується друг.
• А про що ти зараз мрієш? – цікавлюсь.
• Чесно?
• Так.
• Про такий от шедевр, - тихо говорить Кирило не дивлячись на мене, - А ти? – підіймає очі.
• Ти знаєш, я зараз ні про що не мрію, - замовкаю, а потім рішуче продовжую, - Ні, не так. Я мрію пережити розлучення. Я мрію, щоб моя донька прийняла наше з її татом розставання, щоб вони налагодили стосунки і щоб настав той час, коли мені перестане бути боляче від його зради, - рішуче висловлюю другу те, що говорила лише самій собі.
• Твоя мрія обов’язково здійсниться, - обіцяє Кир дивлячись мені в очі.

Другом, у якого був будинок в Буковелі, виявився той самий тесть Кира, Петро Іванович, мій головний роботодавець за сумісництвом. Спочатку, я почувалась ніяково в його присутності: якось неправильно це все було, але одного вечора я не могла заснути і спустилась в кухню попити води. Літній чоловік сидів в вітальні в кріслі перед каміном. Я хотіла хутко проскочити, як він озвався до мене.

• Машо, все добре?
• Так, Петро Іванович, - зайшла я в кімнату, - Не спиться, вирішила попити води.
• То може складеш старому компанію? – запрошує мене чоловік.
• Авжеж, - не зручно відмовитись, тому сідаю в крісло навпроти, - І Ви зовсім не старий, - посміхаюсь.
• Нехай буде так, - посміхається мені у відповідь Петро Іванович.
• Вибачте, що ми так увірвались до Вас, - нарешті озвучую те, про що думала.
• Зовсім ви не увірвались! – заперечує, - Навпаки! Я дуже щасливий, що я не один на Різдво.
• Ми також, - сумно погоджуюсь.
• Алінка трохи ожила, їй потрібно було розважитись, да і повітря тут цілюще, - продовжує чоловік, - Так що ваш приїзд пішов всім на користь!
• Дякую!
• А той йолоп, її батько, прийде час і він пошкодує і дай Бог, щоб в нього була можливість все виправити, - задумливо говорить господар будинку і я чітко розумію, що говорить він не тільки про Аліну і її тата, а й про самого себе і свою доньку, з якою, мабуть, чогось не встиг.
• Петро Іванович, хоч і з запізненням, але прийміть мої співчуття у зв’язку із смертю Олени. Мені дуже шкода! – накриваю його руку на бильці крісла своєю.
• Дякую, Машо! – тисне у відповідь чоловік.
• І, я хотіла сказати, - невпевнено починаю, - Тобто, ми з Кирилом просто друзі, - Петро Іванович у відповідь починає сміятись.
• Дівчинко, не переймайся! – говорить літній чоловік, коли заспокоюється, - Моєї Оленки вже немає, вона сама так вирішила і я буду тільки «за», якщо у вас з Киром все складеться. Він мені як син! І я мрію, щоб він знайшов собі жінку і створив з нею сім’ю, народив дітей, а я б став їм дідом, бо мої внуки далеко від мене. От такий я егоїст! – констатує.
• Це не так! – заперечую, а чоловік сміється.
• Дякую тобі, Машо! Розважила старого, але доброго по троху, пішли спати.

Останнього дня наших канікул, ми з Киром залишили Аліну під наглядом інструктора на дитячій гірці, а самі пішли попрощатись із схилом.

• Ти вправна лижниця, - хвалить мене Кир, коли ми сидимо на підйомнику.
• Дякую! – посміхаюсь, - Але до тебе мені далеко!
• Ми будемо працювати над цим, - обіцяє друг і допомагає мені зіскочити з сидіння.