Глава 6.

31 грудня Кир везе нас на дачу до Бараненка. Традиційно. Пам’ятаєте як в старому кіно: «Кожен рік 31 грудня ми з друзями йдемо в баню!»? А ми щороку в цей день їдемо на дачу до нашого з Ірою однокласника Вітьки Бараненка!

Вперше ми зібрались на професорській дачі в Пущі-Водиці в 7 класі. І з тих пір це традиція. Склад нашої компанії один і той самий. Змінюються партнери, народжуються діти, а ми зустрічаємо Новий рік у Вітька! Спочатку я їздила туди з Киром, потім – із Сашком, тепер от тільки з Алінкою. Вона сидить сумна на задньому сидінні: її тато вчергове не зміг зустрітись із нею. Вони не бачились з дня нашого переїзду до батьківської квартири, вже три місяці. Да і телефонував він їй всього разів п’ять.

Кирило припарковує машину в дворі у Бараненків. Господар нас вже зустрічає.

• Кирило? – вигукує Вітька, - Не вірю своїм очам!
• Так, це я! – чоловіки обіймаються.
• Сто років про тебе не чув! – Бараненко відходить і роздивляється мого друга, - Ти зовсім не змінився! – робить висновок.
• А ти все ростеш! – сміється Кир.
• Так, - підтримує його дружина однокласника, - Тільки до 25-ти років він ріс вгору, а тепер – вшир, - сміємось, - Я Таня, дружина цього чолов’яги, - представляється жінка.
• Приємно познайомитись! – цілує їй руку Кир, - Я друг Маші.
• Друзі Маші – наші друзі! – посміхається Таня і керує, - Несіть продукти на кухню. Від вхідних дверей праворуч.
• Вже несу, - Кирило відкриває багажник і виймає пакети.
• А потім у вітальню – приміряти костюм, - говорить йому в слід Вітька.
• Я взяв свій, - не розуміє мій друг.
• Не той костюм! Цього року Машина черга бути головними героями свята, тож ти попав, бро, - розводить руками Бараненко.
• Вітя, я домовилась із Синенками, що ми поміняємось.
• Е, ні, Мироненко! Не відмажешся! – стогну в голос.
• Мамо, я до друзів? – просить дозволу Аліна.
• Авжеж!
• Вас в одну кімнату селити? – шепоче мені на вухо Таня.
• Звісно, ні! – також пошепки відповідаю, - Ми просто друзі!
• Зрозуміла, - підморгує мені.
• Вибач, за цю халепу, - наздоганяю друга.
• Завжди мріяв зіграти Святого Миколая! – сміється Кир, - Особливо з такою Снігуркою в парі!
• Ну, от, - видихаю з полегшенням, - Маєш нагоду!
• Є якийсь сценарій?
• Ні, імпровізуємо, - потискаю плечами.
• Я вже в очікуванні!

За кілька годин ми з Киром перевдягнені в костюми заходимо у вітальню.

• Ми з онучкою поспішали і трохи заблукали! Ось тепер дійшли до вас, всім привіт! Вітаємо вас! – починає друг.
• Яка красива ялинка! А хто її прикрашав? – підігрую.
• Ми! – голосно відповідають діти Бараненків: Люда і Оля.
• Які ви молодці! – хвалить їх «Святий Миколай», - Чекали свята?
• Так! – хором підтверджують.
• Тоді шикуйтесь навколо ялинки і по черзі розповідайте, яке вітання ви підготували для дідуся!

Діти стають навколо ялинки і розповідають віршики чи співають пісеньку, а ми з Киром в нагороду роздаємо їм підписані заздалегідь подарунки.

• В мене в мішку ще залишились подарунки, мабуть не всі хочуть привітати дідуся? – театрально дивується
• Так, дідусю, ще ось ці красиві люди тебе не вітали! – показую на друзів, одразу зрозумівши до чого веде мій друг.
• Ми звичайно, - починає Вітька.
• Е ні! Ніяких подарунків, поки не розкажеш віршик, або не заспіваєш пісеньку, - маше руками «Святий Миколай» і показує йому вміст свого мішка.
• У лісі, лісі темному, - бадьоро починає тараторити однокласник і робить великі очі обертаючись до інших.
• Так, діти, звільніть місце для ваших батьків, - керує Кир.
• Підводьтесь-підводьтесь, - збираю друзів і ставлю їх навколо ялинки.
• І давайте хором, - пропонує «Святий Миколай», - Що ж господар один віддувається? – злегка дзвенить пляшками в мішку.

Друзі починають співати і водити хоровод навколо ялинки. Діти бігають навколо нас, підспівують і сміються.

            Пізніше ми з Киром сидимо на ґанку мокрі після валяння в снігу, втомлені і щасливі, п’ємо шампанське і дивимось як друзі з дітьми грають в сніжки.

• А чому ми з тобою розійшлись? – несподівано запитує мене друг.
• Бо я не вірила в стосунки на відстані? – пригадую.
• Даремно, - зітхає Кирило, - Алінка могла бути моєю донькою, - сумно додає, - Вона така схожа на тебе.

Зранку дівчата оточили мене на кухні і влаштували допит з пристрастю.

• О Боже! Який чоловік! – зітхає Таня, - Куди тому покидьку-Дончуку братись?
• Не кажи, Сашко також нічого був, - заперечує Ольга Петренко, тепер Струтинська.
• Ключове «був»! – зауважує моя кума, - Він нас запрошував святкувати з ними Новий рік, а Ігор відмовився.
• І що? – цікавиться Оля.
• Сашко засмутився, сказав, що вони ще жодного разу не святкували порізно, - розповідає Іра, - А мій відповів, що все колись буває вперше.
• Так йому і треба! Мерзотник! – не вгамується Таня, - А ти ґав не лови! – повертається до мене, - Вільний, красунчик, до того ж «старе кохання не іржавіє»!
• Врахую! – відповідаю з посмішкою.