Глава 5.

• Ну от як тобі вдалось мене вмовити? – дивуюсь сама собі, їдучі в машині з Кирилом на новорічну вечірку в компанії у його дядька.

На мені дорога сукня й нові туфлі, які вчора ми з Ірою купили під час шопінгу. А хутряне манто довелось взяти в оренду на добу. Придбати таку річ мені не дозволяють доходи. Поки що. Півдня в салоні краси: манікюр, макіяж, зачіска - і я відчуваю себе Попелюшкою.

• Я чарівний? – сміється друг.
• А я ненавиджу такі заходи!
• Дядько Микола і тітка Ганна будуть раді тебе бачити, - підбадьорює мене Кир, - Потанцюємо, розважимось. Ну, посміхнись!

Кирило припарковує автівку, допомагає мені вийти і притримує під лікоть дорогою до входу в заміський ресторан. Залишаємо верхній одяг в гардеробі й проходимо в зал. Друг одразу орієнтується і веде мене до своїх родичів.

• Кирилко, які ми раді тебе бачити! – вітаються Миколай Петрович і Ганна Іванівна і тільки в цю мить я розумію, що дядько Кира і шеф мого колишнього чоловіка – один і той же чоловік і що десь тут має бути Сашко із своєю новою дружиною!
• Привіт, дядю, тітко Ганно! – обіймає своїх родичів мій друг, - Пам’ятаєте мою Машу?
• О Господи! – дивується Ганна Іванівно, - Маріє, це ти?
• Так, це я, - несміливо посміхаюсь, - Доброго вечора!
• А я ніколи не міг зрозуміти, кого ти мені нагадуєш! – плескає руками Миколай Петрович, - Ми ж тоді бачились всього раз. От бовдур! – незрозуміло про кого коментує.
• Я чогось не розумію, - робить висновок Кир.
• Кирилко, Марія дружина одного з топ-менеджерів Миколи, - пояснює Ганна Іванівна, - Ми багато разів перетинались в ці роки і не зрозуміли, що вона і є  твоя Маша!
• Колишня дружина, - тихо поправляю.
• Вибач, дівчинко, - гладить моє плече жінка.
• Тепер знаєте, - посміхається мій друг.
• Слухайте, я і досі пам’ятаю як ви танцювали вальс в Палаці спорту! – несподівано говорить Миколай Петрович, - Нічого ніжнішого я ні до, ні після не бачив!
• Ну це ж був не просто вальс, а Переможний вальс! – пригадує Кир.
• Так, - посміхаюсь і пригадую останній всеукраїнський конкурс бальних танців, в якому ми брали участь і вибороли друге місце. Славні були часи!

До господарів підходять інші гості, а ми з Киром беремо бокали із шампанським й рухаємось по залу, вітаючись із знайомими. Нарешті підходимо до компанії Іра-Ігор і Сашко-Наталя.

• Кир! – кидається подруга до мого супутника, а той підхоплює і кружляє її.
• Ніколи не думав, що буду сумувати за тобою, Ірко!
• Нам тебе не вистачало! – розриває обійми і дивиться на друга моя кума.
• Мені вас також, - посміхається у відповідь Кир.
• Знайомся, це мій чоловік, Ігор Синенко, - представляє присутніх подруга, а чоловіки тиснуть один одному руку, - А це колишній чоловік Маші, - маше рукою в бік Сашка і не згадує про його супутницю.
• Кирило Гуменюк, - подає руку мій колишній хлопець моєму колишньому чоловіку. Здуріти можна!
• Олександр Дончук, - рукопотискання, - А це Наталя, моя дружина.
• Радий знайомству, - киває головою Кир.
• Так, шампанське за зустріч! – Іра перехоплює офіціанта і спустошує його тацю.
• За зустріч! – підтримує її Ігор, - Я про Вас стільки чув! – звертається до Кира.
• Якщо від Маші, то це перебільшення, - дивиться на мене друг, - Якщо від Іри, то це також перебільшення, - повертається до куми і сміється, - А взагалі, давай на «ти»?
• Підтримую! – цокається бокалом з Киром Ігор.
• Ого, шеф не пожалів коштів! – дивується Сашко, - Це ж Оксана Муха.
• Це ж ваш вальс! – продовжує Іра.
• Дозволиш запросити? – подає мені руку Кир.
• Звісно, - вкладаю свою долоню в його, передаючи бокал з шампанським подрузі.

Кир веде мене в центр зали, де вже танцюють кілька пар, і починає кружляти мене у вальсі. Все як колись, плавно, ніжно, ми, немов летимо над підлогою. Поступово пари розходяться і ми залишаємось на паркеті одні.

Місто спить, згасли вогні,
Разом гуляли з тобою всю ніч ми.
Згадка прощання, перші признання.
Де тепер вони?

Ми гадали, зустрічі ждали,
Та пройшли ті дні.

Ти сказав: "І в час біди
Дружби такої ніхто не зітре з землі".
Довга розлука, віддалі мука,
Ти в душі завжди.

Даль побореш, все покинеш,
Прийдеш знов сюди.

Відгукнись! Де ти в цей час?
Знаю, ти згадував в горі мене не раз.
Весняні ночі стали коротші,
Тільки не для нас.

Все промине, в даль полине,
Наш любимий вальс.

Хто б міг подумати 15 років тому, що пісня, яка була частиною нашого успіху в тому конкурсі, стане доленосною?

• Вау! – друзі аплодують нам разом із іншими гостями.

Мені ніяково, а Кир сміється і міцно тримає мене за руку. В бік Сашка і його пасії не дивлюсь.

• Це так само круто, як було і тоді! – обіймає нас по черзі Іра.
• А все могло закінчитись і не так класно, - пригадую.
• Так! Ми ж загубили твої костюми! – підтримує мене кума.
• Як це? – не розуміє Ігор.
• Ми їхали на конкурс на трамваї, після школи, - пояснює йому дружина, - Три Марійчиних костюми були в чохлі.
• Чому три? – уточнює Ігор.
• В програмі було три танці: вальс, латино-американська програма і вільний вибір, - розповідаю.
• Ми танцювали танго, - це Кир.
• Так, під «Гуцулку», - продовжує Іра, - Чохол був довгий, тримати його було не зручно і ми зачепили його гачком за верхній поручень. Заговорились так, що ледве встигли вискочити на потрібній зупинці, а чохол залишився в трамваї.
• І що ви робили? – питає Ігор.
• Зловили таксі з руки, наздогнали трамвай, забрали костюми, а потім на тому ж таксі доїхали до Палацу спорту.
• А чому ви відразу не поїхали на таксі?
• Хотіли зекономити, - відповідає кума своєму чоловіку, а ми сміємось.
• А ти де був?
• Я ж вчився в іншій школі, тому їхав з іншого району, - розповідає Кирило.
• Скупий платить двічі, - робить висновок Ігор і підкликає офіціанта, щоб той замінив нам спорожнілі бокали.
• А тут є закуски? Сподіваюсь, мій дядечко не пошкодував грошей? – оглядається навколо Кир, знаходить очима місце фуршету і веде нас туди, - А то буде як того разу.
• А як було «того разу»? – цікавиться Ігор.
• Я тягнув їх п’яних додому. Обох.
• Коли це таке було? – обурююсь.
• Я також не зрозуміла? – підтримує мене подруга.
• З дня народження Мірохіної? – стогнемо з кумою в унісон.
• Що це за історія? Я не в курсі? – розпитує мій кум.
• Ці милі леді накидались «Амаретто» так, що не стояли на ногах і мені довелось вести їх додому, - сміється Кир, - Уяви: одну тягне в один бік, другу – в інший.
• Жак! І як ти впорався? – сміється Ігор.
• Маша на ліве плече, Іра на праве і вперед. Дякувати тренуванням і тому що дівчата як пір’їнки.
• А де був кавалер моєї дружини?
• А хто тоді був? – запитує Кир.
• Макс? – пригадую.
• А той! Він накидався не менше і, вибачте, але його я залишив у Мірохіної ночувати. В мене тільки дві руки.
• І слава Богу, що залишив! – зауважує Іра.
• Чому так? – не розуміє її чоловік.
• Він мені зрадив із нею. А за дев’ять місяців у них народилась чарівна дівчинка.
• А як вони, до речі? – запитую, - Досі одружені?
• Да ти що?! З розповідей моєї мами, вони розбіглись десь через рік після народження дитини. Якщо не помиляюсь, він женився ще разів три, а зараз знову у вільному плаванні.
• Отже, ти мені винна, Синенко, - підморгує Ірі Кир, - Я убезпечив тебе від помилки.
• За мною не пропаде, - мигає подруга у відповідь.
• Ми вже підемо, - вклинюється в розмову Сашко, який, як і його дружина, досі мовчав, - Наталя втомилась. Дякую за компанію!
• Авжеж! – погоджується Іра і відвертається, а чоловіки тиснуть один одному руки.