Частина 16.4

А ось наступного дня нас з ранку порадували розписні журавлики.
Нам запрошення на весілля надіслали. Я навіть на ліжку підстрибнула, коли чарівна пошта мене розбудила. Перша думка – з Міхаелем щось.
А потім емблему з обручками знайому роздиилась та посміхнулася.
Мабуть, батьки Алекси вирішили кувати залізо поки перший адреналін не вивітрився.
Тут же до мене долетів радісний вереск Мари і до мене ввалилася й вона сама.
- Круто, весілля твоєї мами, завтра, а у нас суконь немає. Тут написано, що біле та кольорове не одягати – це що, весілля у чорному?
- Або в сірому, - я розмірковувала над питанням, яким чином Янісу вдалося провернути таке за два дні. Гаразд, за два з половиною, якщо бути точною.
- Так, якщо я отримала запрошення, то і Кнопа теж, - Мара бігала гостьовою кімнатою з кута в кут. Значить організувати підбір суконь – це на її совісті. З нас – вигадати подарунки!
Тільки тепер я зрозуміла, що зовсім не розумію концепції цього питання в розрізі відьомського кодексу життя. Та й мама все ж таки заміж виходить, причому за рідного тата Алекси. Воістину подія світового масштабу!
Що там прийнято близьким родичам дарувати на честь такої знаменної події? Чим важче, тим вагоміше? Як бронзові пегаси у Службовому романі?
Мерехтіння Мари перед очима не давало сконцентруватися.
- Що ж подарувати, що підійде, куди бігти?
Я не витримала і поділилася ідеєю парних халатів із вишивкою на всю спину «Я та Я». Вона завмерла і кинулась обійматися до мене.

- Я знаю, що ти від серця відірвала цю ідею! Але я тобі знаєш, як вдячна?
- Знаю, давай, очисти поле для мозкового штурму, а то мені від твоїх переміщень уже нудить!
— Це з голоду, — одразу знайшлася Мара, — сніданок з мене! - і помчала геть.
Проблема була ще й у тому, що існувало обмеження у часі, отже, шукати потрібно те, що є тут. Або залучати на допомогу відчинювача дверей.
Напевно, непогано було б подарувати їм валізи на коліщатках. Але чим розрахуватися за таку дорогу покупку на Землі? Постільне – тривіально, посуд – нудно, звичні подарунки Землі у цьому світі виглядатимуть сторонньо і викликатимуть непотрібні питання.
- Вагоме, звичне, оригінальне, - я завмерла, прислухаючись до того, що відбувається на першому поверсі. По всьому виходить, треба спускатися - Кнопа прибула.
Ми підкріпилися яєчнею та бутербродами. Мара похвалилася, що з подарунком я їй підсобила, і вона вже замовила вишивку на найдорожчих халатах магазину мадам Бровар. Кнопа ж продемонструвала шапку – невидимку.

- Потрібна у господарстві річ! - прокоментувала здивування, написане на наших обличчях.
- І, до речі, нам час у «Другу леді». Мірі вже чекає нас на примірку!
Ще через годину, проходячи вуличкою ремісників, і бубнячи під ніс мантру «вагоме, значуще й оригінальне», я несподівано зачепилась поглядом за величезну скриню. У таких раніше дівчатам посаг збирали. Правда цей був покритий філігранним різьбленням і виглядав, як витвір мистецтва, але сам факт, що він ідеально вписувався в мою мантру, мене неймовірно втішив.

- Беру, - сказала я продавцю, і попросила запакувати його згідно з слов'янською традицією в сорок обгорток різного кольору. І доставку сплатила, пред'явивши йому журавлика.
У секонд-хенд нас чекали, Міррі розцілувалася з усіма і повела на другий поверх.
- Дівчатка, ви навіть не уявляєте, що я вам відрила! - мляво тягла господиня, закочуючи очі до стелі і всіляко розпалюючи наше нетерпіння.
- Сіре, уявляємо, - я, наприклад, у своєму житті всього один раз бачила приголомшливе перлово-сіру сукню з атласу. Але ту сукню – рукавичку складно було б уявити на весіллі. У ньому я відчувала б себе швидше роздягненою.
Нас посадили в крісла та розлили по чашках ароматний чай. І "алілуйя" - підсунули коробочку "Рафаелло". Довелося тримати себе в руках і зображати невинну цікавість і стогнати разом з усіма.
Перша зміна була трохи простуватою. Силуети нагадували грецькі тоги. У дівчини, що представляє Кнопу, поясок був під грудьми, у моєї на талії, а ту, що зображувала Мару, прилаштувала його в районі стегон.
- Наступні? - перепитала я у подруг, запиваючи розчарування чаєм.
- Так - синхронно відповіли вони.
Наступні сукні були багатшими. Всі три в невловимо відмінних один від одного відтінках рожево-сірого, з розрізом до стегна та мереживним верхом.
- Вже краще – прокоментувала Мара.
- Мірра, не томи, - одразу ж продовжила Кнопа, - давай найсмачніше!
Мінімалістичний верх і пишний низ, трохи вище за коліно. Товстий чорний пояс-стрічка. Спідниця, що складається з великих шовкових квітів – бутонів. Красиво, незвичайно та дуже стильно.
- Беремо, - кивнули ми одночасно.
А ближче до вечора, коли ми нарешті залишилися одні, до нас завітала гранд-ма.
Я помішувала довгою дерев'яною ложкою густий суп - рагу, і слухала, як Мара перераховує гостей. Все ж таки її професійні зв'язки — це здорово, навіть якщо імена мені нічого і не кажуть.
-Тук-тук, - пролунало у мене за спиною і Мара різко замовкла.
- Заходьте, - зітхнула я, перебуваючи думками не тут, - сьогодні Кнопа згадала, що мою хатинку окупували для проведення спільних навчань із вулкулаками, і якщо я не сховала запаси, то винна сама. Ось саме про запаси, а також про стан вулкулаків я й міркувала. А головне, щоб мені шкалу не обнулили.
- Як смачно у вас дівчатка пахне, - пролунав голос гранд-ма, - почастуєте вечерею?
- Сідайте, завжди раді, - відмерла Мара.
Я повернулася якраз у той момент, коли гранд-ма скомандувала: «Бламдорманчик, занось!»
Прямо на кухонний стіл секретар завантажив пристойну кришталеву кулю на чорній різьбленій підставці.
- Це що? - я витріщалася на свої відображення, що переломлювалося в дрібних гранях, і не розуміла, в яку історію мене намагаються втягнути знову.
- Як що, - фиркнула бабуся, - наречений-ряджений, треба обов'язково погадати перед весіллям, прикмета така для незаміжніх.
- Дівич-вечір, чи що? - майже мимоволі видала я.
- Ага! – погодилася відьма.
– А робити то, що? — мені здалося, чи Мара з кульки очей не зводить.
- Зараз поїмо і розповім!
Хитрість старовинного артефакту полягала в наступному. Увечері, напередодні весілля, слід було провести ритуал. Головна умова, вкрасти у нареченої річ, яку вона не схопиться, відполірувати нею кульку і поставити йому запитання.
- Ви що, і річ украли? - скосила я погляд на вдячно підчистившого тарілку з рагу секретаря.
- Ні, - ми кульку принесли.
І так він це сказав, що стало зрозумілим, що принесли вони його без попиту, точніше просто вкрали.
- Ваш вклад в це дійство, - вкрасти річ.
- Я не піду, - відразу підняла долоні вгору, - я взагалі за натурою не цікава, будь що буде!
- Е, ні, - Мара схопила мене за руку, - ти відволікаєш, я краду!
- То звідки я знаю, де вона зараз?
- Так у нас для цього Бламдорманчик є, - сито посміхнулася гранд-ма, - давай, кажи перше, що на думку спаде.
- Вдома?
- Ні, - зітхнула відьма, - вдома вона була сьогодні, але вже не там. І ночувати не прийде.
- Так може змотатися і запозичити без свідків, - запропонувала я одразу.
- Ні, не можна, - авторитетно заявила жінка, - треба з-під носа забрати, і щоб не згадала до ранку! А то ворожіння не справдиться!
- Ось же засідка, - прокрутила я в умі варіанти, розмірковуючи принагідно про те, що в цій ситуації зовсім незрозумілий інтерес самої гранд-ма.
— Значить, пірячко чистить, — запропонувала гідний варіант, представляючи спа або салон краси.
Відьма примружилася на секунду, а потім кивнула, - а ну, готовність на три!
- Раз, два, три!
І мене схопила Мара за руку і у відчинені двері за собою потягла.
У напівтемному приміщенні було жарко, ароматно і в клубах пари важко вгадувалися жіночі фігури.
- І що, він одразу погодився? - запитав високий жіночий голос, продовжуючи розмову.
- Ні, - це голос матінки Алекси. Мара тицьнула мене під коліна, і я сіла в калюжу на підлозі.