Частина 13 Диверсанти

13.1

Алекса.
Наступної ночі, а чого відкладати те, що можна зробити сьогодні, в довгу скриньку, ми зі Степаном стояли на березі Обі.
Я вигадала воістину геніальний хід – розповіла про таємничі вогники на середині річки. І що вони з'являються виключно вночі. Про видру, яку впізнала у зоопарку, розповідати не стала. Краще хай він сам пояснює побачене. Найцікавіше це те, що Степа не став з'ясовувати, що я робила вночі, на Обі, одна.
Напевно, відповідь - гуляла, його здивувала б.
Пощастило, що коли він про вогники почув, запитання, що не стосуються самих вогників у нього, одразу ж відпали.
Я ж, коли він приїхав до дачі і почав вивантажувати з багажника спорядження, приємно здивувалася. Або неприємно, тому що, дивлячись з якого боку на це дивитися.
Ось жила дівчинка Саша, малювала в альбомі моделі одягу, плела сумки, або як там це рукоділля називається, а тепер я, в її тілі, «ночами» вдень шкребу екскременти в зоопарку, а ночами - ночами – шукаю пригоди на п'яту точку. І по ходу Степан явно не вважає мене ненормальною, раз приволік надувний човен, прилад нічного бачення, рятувальні жилети, дивний прилад, що вимірює радіацію та ще цілий рюкзак чогось цікавого та різного.
Хвалитися не став цим добром, сказав потім розповість. Щоправда побурчав, що я не дозволила ні з ким ділитися цією інформацією. Поділившись інформацією про НЛО, вислухав мої запевнення, що на цей об'єкт побачене мною не схоже, він все ж таки вирішив сходити на розвідку нашою тісною компанією, перш ніж викладати в інтернет інформацію про знахідку. "Якщо одразу розповімо, не факт, що зможемо помацати своїми руками", - глибокодумно зауважив він, коли я поділилася з ним бутербродом та історією в обід.
Якщо у цьому світі всіх молодих людей правильно виховують бабусі, він дуже перспективний у плані розвитку. Мою бабусю маман від участі у моїй освіті тримала на деякому віддалі. Можливо, якби ми з нею частіше спілкувалися, моя особиста історія не була б такою «правильною». Тільки й веселощів було на навчанні. Мара, я і Кнопа, трійка жвавих коней, або скоріше трьох мушкетерів. Я проковтнула кілька фільмів про цих кумедних чоловіків, так і не зрозумівши, чому історія називається «Три мушкетери», якщо їх скрізь четверо.
Відьомську сумочку я теж прихопила, про всяк випадок.
Дотягли ми екіпірування на берег за допомогою нош. Степа на себе ще рюкзак навісив, щоб було легше. І так жваво по кущах рвонув у заданому напрямку, що я за ним позаду не завжди встигала.
Ось що з людиною ідея Фікс робить.
Дивовижні у них у світі були розваги. Ось здавалося б, що можна почерпнути з мультфільмів? Якось відкрита сторінка з цим видом мистецтва перетворила мене на схиблену на перегляді хоча б одного мультфільму на день. Іноді мені здавалося, що в мене дуже мало часу, щоб увібрати в себе стільки чудового і неймовірного. Мультфільми дозволяли відпочити від вивчення питань, що цікавили мене в більш науковій площині. Найбільше тягнуло до різноманіття тваринного світу, флору вивчала паралельно, прикидаючи куди можна пристосувати ту чи іншу рослину. Накупила пакетиків з насінням, згодувала відьомській сумці – якщо приймуться в нашому світі, то буду мати унікальну колекцію рослин.
Розпакувалися на березі. Степан швиденько накачав човен. Я намагалася не дивуватись, коли дивний гумовий мішок за п'ять хвилин перетворився на човен. Зіткнули у воду, я сіла вперед. Хлопець заходився закидати мені під ноги потрібне та важливе.
- Ти здурів, Степане, ми втопимося з цими залізяками, - шипіла на нього.
- Не втопимося, вантажопідйомність двісті п'ятдесят кілограмів, у тебе кілограм шістдесят, у мене сімдесят п'ять, не сси, я все розрахував.
Ми відпливли від берега приблизно за півгодини до того часу, як над річкою з'явилися двері минулого разу.
Я сьорбнула з пляшки портального зілля, бо мало що, а раптом вийде зазирнути на той бік.

- А мені? – одразу зреагував мій спільник.
Я ще пам'ятала, як пригостила цією чудовою амброзією Сашку. І ризикувати не хотілося, але не скажеш, що сірники дітям не іграшка.
- Для хоробрості – не більше одного ковтка!
Степан перевернув пляшку і зробив смачний ковть.
Мене трохи трусило. По відчуттям виходило, що я не помилилася, двері існують, і іскорки заіскрилися хвилин через п'ять. Майже перед моїм носом.
- Точно, - рвано видихнув Степа, - я їх бачу!
Я швиденько проінспектувала наслідки його бачення. Чи це реакція на мій напій? Наслідок наявності у його крові схильності до бачення? Чи вони тут усі вундеркінди? І за наявності мого напою можуть скакати іншими світами?
Простягла руку до порога, що висів прямо врівень з човном. Рука провалилася всередину. Ґрунт, точно.
- Чекай тут - скомандувала Степану і вскочила у двері.
По той бік була теж ніч.
Пахло лісом. Але лише дуже дивним. Ні на Землі, ні вдома я не відчувала такої ейфорії. Наче в повітря додали чогось і це щось п'янило і змушувало кров бігти швидше.
Ззаду щось зашаруділо.
Я різко розвернулася, адже відійшла на пару - трійку кроків від дверей.
- Видра, - накрило панікою.
Уявила, як на Степана, що чекає на мене, кидається ця тварина і мені стало погано. Коли вивалилася назад у човен, була готова рятувати. Незрозуміло, кого в першу чергу.
У човні панувала ідилія.
Степан обіймався з видрою.
Або вона з ним. Але те, що тварині сподобався Степан можна було зрозуміти з її повискуванню, схожому на стрекотіння.

- Степане, - покликала я тихо, - ти що робиш?
- Е, знайомлюсь?
- З ким?
- З інопланетянином?
- Це видра!
- Нічого подібного! Це видра – інопланетянин.
- Чому ти так вирішив?
- Вона сказала, що її звуть Шнирки, і що вона рада познайомиться зі мною.
Я розвернулася і з жахом зрозуміла, що двері зачинилися. А це означає, що тварина прибула за місцем призначення, і якщо вона розмовляє, то по всьому виходить – це фамільяр, якщо мене не обдурили відчуття з того боку дверей.
- Ура, - прокоментувала я його повідомлення, - по ходу ти обзавівся фамільяром.
- Як справжній чарівник? – засумнівався Степан.
- Або відьмак-початківець, - спустила його на тлінну землю.
Шнирки розвернулися в мій бік і вишкірила зуби.
- Ну як скажеш, - твоя видра вважає, що ти все ж таки чарівник.
- Моя?
- Так, Степане, твоя. І навіть не знаю, радіти тобі тепер чи плакати.
- А плакати то навіщо? Ні в кого ручної видри немає! Я прославлюсь в інтернеті.
- Ага, хотіла б я подивитись на твої мрії. Боюся, що через добу, ти свій скарб берегтимеш і ховатимещ більше за очі свої. А ще тобі не до інтернету стане.
— Це чому, — Степан чухав своє придбання за щоками.
Я взяла весла і почала веслувати у бік берега.
— Це тому, що навіть на вашій землі є такі, як ми.
– Ми? – луною долинуло від хлопця.
- Ага, відьми, відьмаки, маги та чарівники.
- Круть! – погодився він, – добре сплавали!
- Та прямо зашибісь!