10.5

Вранці ми передбачимо проспали.
Мара помчала на роботу, наказав чекати її в маєтку Пообіцяла вирішити питання із закриттям справи Бражника та повернутися.
Мене нагодували сніданком.
Чоловік Кнопи відбув до Управління, а ми з Ву та його нянькою вирушили до вулкулаків.
- Слухай, Кнопо, а у вас можна дістати бабку? - мені не давав покою нічний напівсон.
Руденька повернула в мій бік обличчя, - мабуть, можна.

І тут же спалахнула, — це наживка, так?
- Можливо, не дарма тебе Мара бабкою обізвала. Якщо використовувати бабку як наживку, то може хтось і клюне?
- Та хто на бабку, крім жаби клюне, - скривила вона губи.
- Дуже корисна тварина, до речі, - і я розповіла, як продуктивно свого експлуатувала.
- Як цуценят, озерний дух? Ну ти, крута подружко. - Гаразд, пішли в оранжерею, бачила я цього тижня в ній кілька останніх цього року бабок. Спробуємо виловити на добре діло.
Ми залишили Ву під наглядом Міхи та няньки та вирушили на справу.
- Ми спеціально розводимо бабок в оранжереї, - пояснювала Кнопа по дорозі, - вони їдять личинок комарів, і не потрібно вигадувати, як позбавлятися шкідливих комах. І коли їх стає занадто багато, я маю на увазі бабок, то я їх ловлю жабою!
- Ким? - вона мене реально здивувала.
Виявилося, що жабою вона називає спеціально складену фігурку з паперу з величезним ротом, і лов бабок перетворюється на зразково-показовий урок співіснування та рівноваги екосистеми.
- Куди ж тепер? - запитує Кнопа, а я вслухаюся в шебуршання бабки в будиночку з паперу.

- До озера, - ти знаєш, мені вчора здалося, що у вас там якась дивовижна атмосфера.
- Я покажу тобі моє улюблене місце, - кивнула Кнопа, і ми поспішили назустріч пригоді.
З далекого кінця озеро закінчувалося трьома плакучими вербами. Це мені так здалося відразу, але, придивившись, я зрозуміла, листочки дерев нагадують чимось конопляні, і при цьому сріблясто відливають металом.
Вони приховували нахиленими до води гілками затишну печерку. Саме в цьому місці починався струмок, що витікає з озера, і було по-справжньому дивно сидіти біля витоку.
- Те, що треба, - тут було відчуття чогось тонкого, незримого, народження річки та кордон між спокійною водою та рухом води у струмку. Контраст світла і тіні, під гілками. І ще чогось невловимого. Звуку, що проривається крізь дзюрчання.
- Сідай тут і чекай. Уяви, що маєш наживку, ти ловиш рибу. Рибу ти хочеш упіймати розумну, і щоб вона тобі не тільки допомагала бажання виконувати, а й погодилася брати участь у всіх твоїх авантюрах.
Кнопа від подиву навіть рота розкрила.
- Рибу?
- Ну кого хочеш, того й уявляй. Особисто мені здається, що твій фамільяр — тварина не нічна. Як домовишся, то він тебе й вибере.
- До чого домовлюсь?
- До списку майбутніх авантюр, я все пішла.
Я відійшла від верб на пристойну відстань і присіла на траву під деревом.
Сонце прокладало на воді іскристу доріжку і так приємно стрибало сонячними зайчиками по прикритих віках.
Здається, я заснула, спершись спиною на стовбур.
Зі сну мене вирвав крик, але тепер уже Кнопи.
Вона мчала до мене і репетувала, — зніми з мене це негайно.

Я, спросоння мало не впала в озеро, схопилася на ноги і перехопила її, коли вона майже стрибнула у воду.
І тільки тепер зрозуміла, що вона відставила руку зі бабкою подалі від тіла, а по її грудях і плечі переміщається хтось у колір її сукні.
Я просто несвідомо протерла очі кулачками.
- Зніми з мене це, воно задушить мене хвостом!
- Хвостом? - я якщо чесно досі не могла зрозуміти, якого фамільяра виловила Кнопа, бо якби це не фамільяр, вона б так не кричала.
Ось лапа істоти – блакитна, у квіточку спробувала охопити здвоєними пальцями її лікоть, тяггнучи решту тіла у бік жабки, і за рукав висунулась морда, яка не встигла мімікрувати під колір шкіри.
У мій бік повернулося око, друге продовжував стежити за жаданою бабкою.
- Мамочки, та це ж хамелеон! – скрикнула я.

- Я ж гкажу, що він Хам! – погодилася Кнопа, заспокоюючись на очах.
– Хамелеони мають незвичайні органи зору. Повіки тварин зрощені, щоб постійно покривати око, але мають отвір для зіниці. Рухи лівого та правого ока можуть здійснюватися неузгоджено, що має важливе значення при лові комах. Хамелеони мають круговий огляд. А ще комах ловлять язиком з ловчою присоскою на кінці, процес викидання якого триває близько 1/20 секунди, а разом із поверненням у вихідне положення — не більше пів секунди.
- А чому він у колір моєї сукні?
- Сподобалася ти йому. Віддай бабку, побачиш, як він полює.
Як тільки рот жаби розплющився, прямо в середину печерки вистрілила присоска, і хамелеон смачно захрумтів і зачавкав здобиччю.
- Ух ти, - тільки й змогла сказати Кнопа.
- Запитай, як його звуть? – підказала напівпошепки.
Хамелеон скосив на нас очі, на неї правий, а на мене лівий.
- Мене звуть Каннопія, - представилася вона хамелеону.
А я мимоволі рота прочинила. Ну так, від такого імені точно захочеш, щоб тебе Кнопою називали.
Хамелеон перевів у її бік обидва ока. Посував щелепами, ніби примірявся до рудої і явно зітхнув.
- Пугавка, він каже, що його звуть Гаргерус. А чи можна мені його Жорою кликати?
Я схлипнула, - Жорою? Кнопа, ти просто неймовірна. Запитай у свого Гаргеруса, як він на це дивиться.
- Він сказав, що, якщо я йому дам ще одну бабку, то можу звати Жориком чи Гогою.
Я заржала в голос, виявляється фамільяр дістався Кнопі з почуттям гумору.
- Пішли, якщо вже дозволив звати Гогою, то бабок треба дати дві!
І тарганів у твоїй хаті тепер не буде, — додала вже про себе.