8.4

Прийшла я до тями від розміреного похитування карети, — мабуть, я їду до принца, — майнула думка, яка змусила посміхнутися, а потім я похорон згадала і підскочила на лаві, мало не впавши з неї.
У катафалку було людно.
На протилежній лаві тулилися Мара, розпорядниця з похорону, чоловік у кепці, з лопатою в обіймах і Джоул.
Останній виглядав живим і посміхався у тридцять два зуби, чотири з яких були звірячими іклами.
- Що це було? - спитала я у Мари сиплим голосом, не в змозі відірвати погляду від покійника.
- Пробач, Пугaвко, я не могла попередити тебе про операцію. Я сподівалася, що в тебе міцні нерви та бойовий кіт!
- Нерви? А маю нерви? - я зиркнула на Міху, який прилип до кошика і дивився на всіх цих поганих людей злим і голодним поглядом. Так, кіт у мене точно бойовий. Я навіть поважала його, бо він не просто так бився, а як навчена бойова одиниця. Так, напевно, до спецназу готують або в агенти 007.
- Точно, - кивнув перевертень, - ти природжений оперативник, я навіть сам повірив, що ти моя коханка, - і зареготав, - талант, самородок! Вибач, що налякав, - повітря закінчувалося, от я і почав вибиратися звідти.
- Та-а-а, - простягла я і перевела погляд на Мару, - нам потрібна курка!
Мара здивовано заплескала віями, а я пояснила, — я обіцяла Міхі приготувати, щоб він виплюнув речові докази, — відразу знайшла відповідне слово.
- Тоді дві, ні краще три курки, - пожвавішав Джоул, - я теж надто багато сил витратив. І дивлячись мені в очі, трохи опустивши голос до приємного порикування, поцікавився - а ти що, і готувати вмієш?
- Ага, - кивнула, - і вулкулаків об'їжджаю на раз, два.
А Міха закивав одразу, недобро косячись на Джоула.
- Яка жінка, мені б таку, - закотив перевертень очі до стелі, а Міха сердито зашипів.
- Харки, гальмуйте у «Свіжака», відсвяткуємо вдале завершення справи!
Пізно вночі, коли співробітники детективного агентства розбрелися по будинках, а ми з Марою сиділи на веранді її таун-хауса, я змогла нарешті поставити їй ті питання, які накопичилися за весь день.
Я вже була в курсі того, що взяла участь у фіналі затримання духу маніяка-вбивці, який зі своєю живою другою половиною продовжував творити непотреби і після смерті. Він зміг зайняти тіло матері своєї коханої, і таким чином допомагати «чорній вдові» забезпечувати безбідне існування на гроші чоловіків, які нічого не підозрювали. І принагідно навчав своїх синів, передаючи секрети сімейної справи.
Якби пан Каменський не прийшов із підозрами на те, що його цькують, то швидше за все спритна дамочка вирушила далі до сусідньої держави після його смерті, бо вона вміло замітала сліди.
Тоді Мара та Джоул розробили операцію, у фіналі якої мені пощастило зіграти маленьку роль.
Клієнт «помер» у лікарні, куди його забрали через різке погіршення здоров'я. А на цвинтар замість нього вже Джоула привезли. Він ідеально з комплекції підходив. Розрахунок був на те, що якщо навіть отруйник не проколеться на цвинтарі, то таким чином убезпечать клієнта, він категорично відмовився повертатися у лоно сім'ї. Натякнув, що життя дорожче, і якщо агенція спроможна забезпечити його зникнення, то він не поскупиться.
Загалом за будь-яким розвитком ситуації, вдову очікував би сюрпризп ри оголошенні спадщини.
Міха, що з'їв майже дві курки хропів на першому поверсі на софі, ми ж з Марою дивилися на зірки, що повільно мерехтіли, і потягували дорогий напій, яке купив її партнер по бізнесу на солодке для дівчаток.
- Маро, а ти Міху тому в мене просила? - озвучила я своє головне питання.

- Так, ми не могли з упевненістю сказати, що не так із цим сімейством. Тільки коли твій фамільярд порушив цілісну структуру тіла донора, стався сплеск, і ловці змогли задіяти пастки. Я навіть не уявляю, щоб ми робили, якби не Міха, пощастило тобі з подарунком, це твоя бабуся поділилася?
Зовсім несподівано я згадала фамільярда бабусі – витончену черепахову кішку втричі менше за Міху. Вона ніби блимнула переді мною, але я була точно впевнена, це бабусин вихованець.
- А ти що, ніколи його не бачила?
- Кого, Міху? Так ти ж сама казала, що бабуся свій скарб нікому не показує. Та й твоя бабуся дуже зайнята, то за кордоном, то на гостинах у своїх партнерів та друзів. А після вищої школи вони з твоєю матір'ю розсварилися в пух і прах. А я так сподівалася на першому осінньому шабаші цей скарб побачити. Я коли його в тебе вдома побачила просто дар мови втратила!
- Ні, це не її скарб, це мій, особистий!
- В сенсі?
- Я його покликала, сама!
Дівчина дивилася на мене невіруючим поглядом.
- Сорок п'ять років фамільяри не відгукувалися, ти при своєму розумі?
— Значить, погано кликали!
- Алексо! – мене ніби морозом обкотило по шкірі. Якщо це моє рідне ім'я, і ​​ним мене назвала найкраща подруга, то вона збирається розповісти те, що дуже і дуже серйозно.
- Глава роду приборкувачів фамільярів пішов із нашого світу і закрив за собою шлях! Ти гадаєш, що не кликали? Відразу після вручення дипломів пішов, тобі хіба мати не розповідала, вони ж в один рік закінчували Академію. Там взагалі майже детективна історія – доки Самбатер навчався в академії у їхньому світі не народжувалися нові фамільяри, визрівали в очікуванні повернення Господаря.Тому п'ять років в Академії та й у всьому світі нові відьми чекали випускного, відкриття можливості обрати вихованця. А він пішов, і двері зачинили.
– Мені мати нічого не розповідала.
Я крутила інформацію, якою поділилася подруга так і сяк і не могла зрозуміти, як Алексі вдалося провернути цю заборонену операцію.
А я дисертацію пишу: «Взаємодія відьми та фамільяра. Приборкання норовливих» - ляпнула не подумавши.
Мара відкрила рота та так з відкритим і завмерла.
- Кого? - нарешті відмерла.
- Непокірних, - зітхнула і подивилася на неї винувато, - відьма не може вибрати вихованця, вибір має бути обопільним!
Дівчина поплескала віями і деякий час не відривала від мене погляду.
- Так, Пугавко, тобі піддослідні потрібні?
Я згадала методичку написання дисертації і кивнула — не менше трьох прикладів.
- Міха - раз, - порахувала Мара, вдивляючись у моє обличчя.
Я невпевнено кивнула.
- Я буду другою! - вона підняла руку, як школярка, - мені просто життєво необхідний фамільяр. Готова на все! І навіть більше. Говори, що робити!