6.2

До сутінків у мене все було готове.
Пляшки в холодильнику, сервірований стіл, картопля в духовці, салати на столі. От зі скатертиною правда халепа вийшла. Мабуть, саме її в шафі припасла Пугавка для сьогоднішнього святкування, а я ж стою на ганку в чорному платті з розрізом до пупа, як каже моя бабуся, і в шикарному жовтому болеро з рукавчиками ліхтариками, які голі плечі прикриває.
Міху я на кухні залишила. Пояснила зрозуміло, що з чоловіком, якби він був навіть лише котом, подружок дитинства краще знайомити разом з виносом гарячого. Тоді затискати та вбити поглядами не встигнуть.
Вулкулаки вишикувалися по обидва боки доріжки. Хлопці зліва, дівчатка з дитинчатами праворуч. Як для сімейного фото, майнуло в голові.
Я не стала морочитися питанням пристойності. Якщо ці звірі прийшли виказати повагу, то хто я така, щоб гнати їх від свого порога.
Можливо, це вразить моїх подруг більше, ніж кіт, з яким я живу, як стара діва.
Мітли, що заходили з боку стежки, я пропустила. Пішла в себе, так би мовити. Прийшла до тями лише тоді, коли феєрверки за спинами подруг розцвіли. Може тільки передній ряд малюків смикнувся, до шуму та гаму не привчений. І то, можна сказати, бойове хрещення пройшли з честю.
- Пугавка, - першою до мене дісталася Мара, кинулася обійматися відразу, як зі своєї мітли зістрибнула.
- Як я тебе рада бачити, затворниця ти наша, - затараторила вона, тискаючи мене так, що в мене кістки кректали від її любові, що захльостує по самі вуха.
За її спиною Кнопа розпаковувалася з дивного плаща, що чимось нагадував земну паранджу.

- Фух, - витерла вона свій змоклий лоб долонею, - сподіваюся чоловік не відстежить, і посміхнулася мені, - вибач, ледве вирвалася, трохи всю операцію не провалила!
Вона зробила крок у мій бік і притулилася з іншого боку від Мари.
- Як же ми давно не бачилися, дівчатка!
- Точно, з твого весілля, - реготнула чорнява, - майже три роки минуло, а я як наяву чую крики твого нареченого, що він периметр вашої садиби жучками та охранками натикає, які нас на підльоті відстежуватимуть і вас ховатимуть.
- Він гарний, - відразу спробувала захистити свого чоловіка Кнопа.
- Однозначно, добрий, хто ж сперечається, он як ти від нього запакувалась, щоб не відстежив, куди тебе мітла забрала. Розтеш, матінко! Не інакше власна розробка плащика, чи що!
Кнопка відчутно почервоніла і пробубнила щось на кшталт того, що вона увагу чоловіка на сина переключила. На добу точно має вистачити.
- Може до хати? - запитала у них, розуміючи, що дівчата ще не скоро вичерпаються взаємними шпильками.
- А це ти для нас варту збудувала? - Мара з цікавістю дивилася на вулкулаків вздовж доріжки.
— Це моє військо, — брязнула, не подумавши.
Кнопка пискнула, - які гарненькі!
А вулкулаки, що досягли стовідсоткової уваги, раптом завили, з переливами.
І я внутрішньо застогнала.
Вили вони добре пізнавану: «Хеппі бідей ту ю!»
- Круто, - прокоментувала Мара, коли вони закінчили, - бачу, що вільного часу в тебе завалися. І таланти з тебе так і пруть. Ти їх чимось лякала? Це ж треба було досягти ідеального звучання!
- Ой, давайте швидше в будинок, а то в мене картопля підгорить, - не придумала нічого вагомішого, щоб відвернути увагу. Пропустила дівчат у хату. А сама поплескала звірам і повітряні поцілунки розіслала у різні боки.
- Можна сказати, офіційна частина пройшла без сучка та із запалом.
- Ну, ти подруго, переплюнула навіть нас, - Мара розглядала стіл, чекаючи на мене.
– Тобі хтось допомагає? - запитала Кнопа.
Я розтягла губи на усмішку, — ось зараз гаряче принесу і познайомлю.
Мій вихід із Міхою в оберемку та з пляшкою «Сдохнивина», спричинив фурор.
- Не може бути! - пролунало синхронно, і я відразу ж запідозрила їх у тому, що вони тренувалися, поки я була відсутня.
- Продай, - одразу ж поклала Мара око на фамільну тваринку, - ну гаразд, - тут же сіпнула вона сама себе, - дай напрокат, бо останній коханець сам не йде.
Вона вже років двадцять міняла їх щороку, стверджуючи, що не терпить біля себе старих, а через рік будь-який коханець стає старим.
- Має алергію на шерсть, і кіт краще, ніж новий чоловік. Просто він мені поставив ультиматум, що піде лише в тому випадку, якщо в мене з'явиться чоловік.
"Зробити з коханця чоловіка так само важко, як з чоловіка коханця" - вона простягла у бік Міхи руки, - а він зашипів на неї, продемонструвавши білі різці.
- Давайте краще промочимо рота, - Кнопа дістала з сумки коробочку з подарунком, - а кота ви потім поділете, як і все до цього.
Здається, Міхе подібна перспектива категорично не сподобалася.

- Це тобі, - вона простягла мені коробочку, - думаю, що з цією самопискою, ти закінчиш свою дисертацію швидше і повернешся до столиці!
На чорному оксамиті лежала тонка золота ручка, з ланцюжком, що кріпилася до товстого золотого браслета. Тепер втратити ручку я могла тільки разом із браслетом або з рукою, на яку я його одразу ж і одягла.
- Дякую, - обняла задоволену рижульку.
- А це мій, - Мара простягла футляр вдвічі більше, - вибач, але я не встояла.
На темно-синьому оксамиті лежало срібне кольє з місячним камінням. І поряд лежав химерний перстень з таким же каменем.
- Пояснюю раз і коротко. Значить, перстень на середній пальчик, намисто на шию і вперед, ну, там на бал, або весілля, або вечірку. А далі б'єш кулаком когось у щелепу і камінь активує намисто невидимості. І ти раз і зникла. Щоправда, всього на п'ять хвилин. Але потім можна ще раз когось у морду.
Я подивилася на перстень, потім на Мару, і уточнила, - бити в морду - це обов'язково?
- Так, - без бити, невидимою не станеш.
- Неймовірненько, - видавила з себе, - дякую вам, друже.
А Мара вже пляшку відкоркувала і захопилася витримкою цього напою.
З пляшки пахло терпко і волого, і в мене перед очима заповідний ліс намалювався. Стародавній, як саме королівство, біля якого довелося нам жити-не тужити.
- Люба, за тебе і твої не останніх сорок п'ять! – штовхнула тост Мара, і ми поїхали, бо відвертітися, на жаль, не вийшло.