4.2

Чи варто говорити, що у хатинку ми потрапили майже на світанку?
Наш принц із бочки не обділив жодну своєю увагою.
Як тільки не стерся до дірок? Я, поки чекала закінчення його банкету, відкрила в собі здатності керувати світлячками і які тільки мережива з них на кущах не робила. Щоразу божевільне ухання пугача чуючи, десь поблизу озерця, коли закінчувала з тим чи їншим віерунком. Напевно, не встигав замальовувати. Я тут же представила сову із спицями, що сидить на ялинці і навчає Вінні Пуха. Тому не одразу перебудовувала новий візерунок, а вичікувала, милуючись і відстежуючи ступінь задоволення пугача. Під ранок він від захоплення почав гудіти безперервно, я навіть чайник зі свистком, що закипає представила, і тому загасила світлячків. Щоб бідолаха не закипів, чи не вибухнув.
Жаби розповзалися, а я нарешті звернула увагу на Міху, що згорнувся клубком, з якоюсь приреченістю не зводячи погляду з заїдженого жаба. Весь рушник і він сам мерехтіли підозріло знайомим флюоресцентним кольором.
- Дивись-но, - я не знала, як правильніше сформулювати питання та уточнити у бика виробника, природу мерехтіння.
Пальчиками підхопила рушник і помчала до хатинки. Напевно, від гріха подалі, треба про світіння в розумній книжці почитати, а не у самого винуватця цього неподобства питати.
Жабу з рушника в бочку зігнала, "ква-а-а" у відповідь отримала, воно в нього гібридом подяки і наказу місяць не турбувати виявилося. І рука святе диво в пральну закинути не піднялася. Знайшла банку порожню на кухні і ледве туди запхала невідоме диво.
Мене від збудження злегка трусило, тому сну в жодному оці не було. Швидко нам із Міхою сніданок спорудила. Яєць насмажила і сир, що залишився, сметаною полила. Кіт, де їв, там і впав, правда хутряна шельма про комфорт подбав, розлігся на подушках, але ж заслужив! Всю ніч цінний ресурс вартував.
А те, що жаба цінним ресурсом вважалася, то це я в книжці прочитала. Виділяла, отже ця жаба, самець, якщо бути точним, з отворів на шкірі, мікроскопічні краплі субстанції, яка вважалася майже алхімічним філософським каменем. Не інакше, як живодери складали інструкцію для утримання його в темряві, з обмеженим списком дозволеного.
Я прямо уявила, як цей вчений гад чекав три роки, щоб його жаб від горя видавив із себе цю омріяну краплю.
Це що ж, я сьогодні розвіяла результати багаторічних досліджень?
Збігала на кухню, переконалася, що на дні банки зібралася цінна субстанція, причому збігла вона вниз до останньої краплі. Витягла рушник і в захваті бурмотухі пральній машинці кинула для очищення.
А далі підтягла до себе найтовстіший зошит і перевернувши сторінку почала записувати результати власних досліджень. А зрозуміло й точно викладати свої думки мене мама ще в третьому класі навчила. Ось спогад про маму і став останньою краплею, я відчула, що очі стають мокрими і тихенько в спальню піднялася.
Снилося мені, що моя мама лає мене за те, що я безвідповідально підходжу до особистого життя.
"Звідки вона знає про Педро?" - думала я, принагідно огризаючись на її репліки про те, що деякі в моєму віці вже другого народжують. Була в мене така подружка, Анджелой кличуть, вона у шістнадцять завагітніла, за місяць до сімнадцяти народила, а на початку літа мені мама розповіла, що в неї тепер двоє дітей.
- Ну, хто на що вчився, - філософськи зауважила тоді бабуся. І по секрету мене заспокоїла, що заміж ніколи не рано і ніколи не пізно. Головне душею відчути, що ось він, твій чоловік! А якщо раптом став не твоїм, то й відпустити, зробити щастя і собі, і людям.
Добре їй говорити, вона чотири рази заміж виходила, причому з усіма чотирма жила душа в душу і відпустила, теж за коханням, коли у тих запал перегорів.
- Ну мам, рано мені, - бухтіла їй у відповідь, коли вона твердила про те, що їй і самій хочеться онучка на колінах покатати.
- Дивно, - скреготіла думка на задвірках свідомості, раніше мама такого не говорила, та й молода вона ще, самій можна народжувати і своїх няньчити.
- Який рано, - скипіла моя співрозмовниця, - сорок п'ять вже!
І я прокинулася остаточно, з подивом дивлячись на розписну тарілку, що висила на стіні навпроти ліжка, яка згасла, як екран телевізора, що відключився, і я в останній момент у ньому вловила спину жінки, що відвертається від мене.
- А-а-а, - закричав мій мозок, - нас збираються сватати!