Частина 4 Обхід володінь

4.1
«Як нині збирається віщій Олег
Помститися нерозумним хазарам», — декламувала я, крутячись перед дзеркалом у сутінках.
Як же добре, коли робиш добро, а воно повертається тобі на поріг цілою гіркою тугих білих грибів, з яких я зварила шикарний грибний суп.
- Навіть м'яса не потрібно, - я швидко цокотіла ложкою, після посиленого заняття розписом, поки пральна машинка відперала та сушила мої мистецтва.
Найцікавіше, що Міха категорично відмовився відходити від каструлі, хоч я йому й казала, що коти гриби не їдять.
Напевно, він був неправильним котом, тому що по його морді було зрозуміло, що він не згоден з цією концепцією і чекає на свою частку. Навіть шматок солонини, який я йому продемонструвала, його запал не вгамував. Він тицьнув лапою в каструлю, мовляв насипай.
А ще сюрпризом для мене виявилася ще одна зелена крапка на шкалі добрих справ. Саме після білих грибів і з'явилася, це що ж, якщо мені роблять добро у відповідь – це теж у мою скарбничку йде?
Саме це питання я й загадала коту, на що він, сито облизавшись, відповів, — не знаю!
Я виписала в стовпчик інгредієнти для найпростіших зіллів, що загоюють і збільшують приріст сільського поголов'я.
Своїм міським розумом я розуміла, що можливо про це мріє кожен сільський житель, щоб кури неслись більше, корови втілили фантазії господарок про молочні ріки, а свині та кози приносили подвоєну кількість козенят і поросят.
А головне - населення потім буде зайняте і їм буде не до заздрощів, підступів і мене відволікатимуть менше, а то складніші мікстури, мені без підготовки не подужати. Якщо у мене є загін збирачів сировини, то чому не доручити їм складну та відповідальну справу.
Я розглядала тигриний верх та леопардові лосини, в яких красувалася перед дзеркалом. Може це й було дещо дике поєднання, але я не могла визначитися, що залишити, низ чи верх. Міха не допомагав, а скоріше заважав, перебираючи лапами і всім своїм виглядом показуючи, що готовий пополювати, хоч за верхом, хоч за низом. Зрештою переміг леопард, замість тигриного верху я натягла чорну водолазку і з рушником вирушила за жабою.
Будь-яка тварина має отримувати турботу, а якщо вона домашня, то й поготів. Вирішила, що ловити комарів та мух, це вже якось занадто, тому нехай сама їсть, віднесу на озерце, прив'язавши заздалегідь за лапу, щоб не поскакала світ за очі.
А то буцім-то це якась рідкість. Сподіваюся, що це не принц і цілувати мені його не потрібно.
Як не дивно, жаба подивилася на розстелений рушник осмислено і перевалилася своєю тушкою на його середину.
Уздовж доріжки на мене чекали.
Вчорашній третій привів із собою свою пару та двох підрослих вовченят.
Я навіть забула про жабу, коли їх побачила.
Інші на нього гарчали й огризалися, а я дивилася на гордого тата, і не могла зрозуміти, що це – найбільший ступінь довіри, продемонструвати відьмі своє сімейство? Це як живіт у собаки, який підставляють під руку господаря, або кіт, що демонструє тобі дупу, і що норовить цією дупою прямо в обличчя втиснутися? Прямим текстом – я тобі довіряю, тож повертаюсь спиною.
- Гарненькі, - і посміхнулася підбадьорливо, і інші вулкулаки притихли, і на їхніх мордах відобразилася посилена робота думки.
А я пройшла вздовж ладу, називаючи кожному інгредієнт зі списку. І вони хіба що лапу до голови не приклали, а так було зрозуміло по їхньому кивку, — є, товаришу відьма, прийнято до виконання.
А потім я, у супроводі пари третього, спустилася непримітною стежкою до маленького озерця, яке в міру нашого наближення, затихало, як перед бурею.
На березі лежала притоплена колода.
Я подякувала супроводу, і матуся, рикнувши, повела вовченят у ліс, я ж залишилася з Міхою одна.
Акуратно опустила свій пакунок і розправила рушник.
Жаба, у перший момент незрозуміло квакнула.
Виглядало це як — не може бути, невже я в раю?
Потім видала колоритну трель, навіть не чекала від нього, тепер я точно могла визначити, що це самець, такого гармонійного співу, і почала в перервах закушувати комахами, що літають, повзають і плавають навкруги.
- Яка вакханалія, - прошепотіла я коту, і відступила від колоди на кілька кроків.

- Треба буде тримати язика за зубами наступного разу, - подумала я, - бо після моїх слів почалася справжня вакханалія.
На поверхню озера спливали жаби і дивилися на колоду.
То, напевно, жінки почали обговорювати красеня, займаючи чергу, та сварячись, немов на ярмарку. Я почула такий різноголосий спів, що мені відразу захотілося заткнути вуха. Порядок відновив сам жаб.
Він видав хитромудру руладу, і до нього на колоду відразу стрибнула одна з тих, що обговорювали його розміри гідності.
Я вже облизалася, уявивши романтичний концерт у виконанні дуету, але у принца з бочки було інше на думці, і коли він поліз на обрану даму, я, почервонівши, розвернулася до озера спиною, змушена слухати коментарі тих, хто залишився стирчати мордами з води. Дивним було не те, що я розуміла ті коментарі, а те, що вони ще й мене встигли відкоментувати. Згадався фейсбук і безпардонні фаловери.
- Нічого так я прогуляла жабу, - думала я, розглядаючи прибережні зарості і милуючись світлячками, що мерехтіли уздовж стежки, якою ми прийшли до цього озера.
Кіт продовжував контролювати об'єкт власності відьми, і я була спокійна, розуміючи, що помічникові достатньо гаркнути, і контрольований об'єкт сам запаркується в рушник.
- А тобі не здається, що Смрадним цей ліс назвали помилково? Тут так приємно пахне? Або відьмам до вподоби запах тліну, болота та запустіння?
Кіт повів вухом у мій бік, і я зрозуміла, що він погоджується.