3.2

Один із чотирьох – це двадцять п'ять відсотків.
Який із чотирьох флаконів на верхній полиці підійде прохачеві?
Я стояла і кусала губу, боячись помилитися.
Я надто мало розуміла у стосунках. Якщо доросла жінка охолола, то мирити швидше за все марно. Радувати? Ну тут з якого боку подивитися, може й спрацює, як у тому анекдоті, про спосіб позбутися дружини потішивши її до смерті.
Освіжувач, на мою думку, зовсім не підходив, хіба що його дружина цілуватися любила, а в нього з рота неприємний запах або він часник і вдень, і вночі їсть.
Так, гаразд, візьму обидві пляшечки. Зв'язала бахрому, залишивши розріз трохи вище коліна, щоб звільнити руки і пішла уточнювати анамнез у хворого, щоб зробити остаточний вибір.
Про часник він здивувався. Сказав, що це дружина у нього фанатка цієї приправи і додає її від злих духів безмірно в будь-яку їжу. У компот не кладе, тому що він лаявся сильно в молодості, і навіть кілька разів побив.
- Вона в мене з того боку, на ярмарку познайомилися, ледве вмовив тут влаштуватися. У мене і дім був, а на тому боці у сироти нічого за душею не було. Працювала продавчинею, тому її й відправив господар на щорічний ярмарок, а сам з того боку лишився. Не знаю, що їм про нас там розповідають, але саме тоді вона мені холодного квасу подала з часником. А я що, - випив, вирішив, що це вона так заграє.
Я фиркнула, уявивши переляк дівчини, якій розповідали про демонів у сусідній державі та народний спосіб їхнього відлякування.
Мій фирк на чоловіка подіяв, як горнятко крижаної води, і він тут же заткнувся. Я в якомусь наїті сунула йому в руку «Освіжувач» і навіть оком не встигла моргнути, як він відкоркував його і перевернув у рот, заплющивши очі.
Я витрішилася на першого пацієнта, сподіваючись по зовнішніх проявах визначити реальні властивості та дію цієї мікстури.
Він поплескав губами, розплющив свої зелені очі, і я відразу згадала свого Міху.
- Смачно, - трохи спантеличеним голосом повідомив він, - тільки я тепер свою Анфісу ще більше кохаю, - в голосі явно прозирав смуток.
Чи то не правильні якісь наслідки, чи то я не вгадала.
А ще я з подивом спостерігала, як чуб у нього повертає насичений колір і завивається природною хвилею, як райдужка із світло-зеленої та вицвілої, наповнюється кольором молодого листя, а й без того широкі плечі, обростають м'язами.
- Але все одно кланяюся, - опустив лоба мені на босі ноги, - ось тобі за турботу, - і з-за стійки витягнув непідйомний кошик, - побіжу, а то полиш її без нагляду, а вона речі вже збирає, - і стартанув, що спринтер.
- Що це було? - запитала я у Міхи, який вивалився з куща.
- М'ясо? - прокоментував він.
Я ледве підняла кошик.
- Напевно, і м'ясо теж, - погодилася з ним. І потягла перший заробіток у бік входу.
Сніданок у нас був королівським.
Я погладила долонею скатертину, на яку в мене були справді королівські плани. Довелося все ж одягнути корсет для того, щоб насмажити сирників.
Я заварила чай, полила сирники сметаною, яка, як і сир з молоком, і голівкою  твердого сиру знайшлися у підношенні селянина, та із задоволенням відкусила перший шматочок. Міха зменшував свою частку поруч, самозабутньо знищуючи результати мого куховарства. "Добре, хоч він все їсть" — подумала я і звела погляд на шкалу. Сподіваюся, що я не обрушила міру злих справ, своєю самоврядністю.
Сирники були гарні та смачні, кіт промуркотів своє «мало», коли миска спорожніла. Я зразу ж про мишей йому нагадала, про пташок, але потім погладила і почухала за вухами.
- Не їж пташок, - я думаю, що та галаслива сойка про відвідувача попереджала, - а я з тобою їжею ділитимуся.
Поки я з ним розмовляла, мій погляд блукав по карті і зовсім несподівано застиг на контурах села, яке знаходилося найближче від моєї хатинки. Контур ніби збільшився, блимнув зеленою іскрою на краю села, і я побачила, як сьогоднящній відвідувач завалює на сіно жінку в строкатому сарафані, а та регоче і відбивається від нього мокрою ганчіркою. Але він не перестає її цілувати, і ось вона вже обм'якає в його обіймах, і пристрастно обвиває його руками за шию.
Картинка тьмяніє, повертаючи первісний розмір села, а в правому кутку карти спалахує контур ще однієї шкали, проступаючи крізь ефемерну павутину і в самому низу цієї шкали запалюється зелена іскра.
- Сподіваюся, що нас не вб'ють, - збираю залишки сметани з тарілки останнім шматочком сирника та жертвую його коту, - та й добрих справ у нас лише на три рази залишилося.
Кіт ковтає підношення і тягне кігтем з башти, що лежить на столі, тонкий зошит.
"Світлі зілля та лікарська магія", - читаю я вголос.
- Ти хочеш сказати, що варто спробувати?
Кіт киває, облизуючись, і розмазуючи смачний сніданок лапою по вусах та за вухами.
- Але ж тисяча, а не десять!
- Набридне, кинеш, - бурчить кіт, чи це мені тільки здається, що я розумію його бурчання?