3.Сім разів відміряй

3.1

Якийсь божевільний птах почав кричати у мене під вікном, і я прокинулася. По голосу було зрозуміло, що в нас або пожежа, або він, не інакше, як ділить награбоване.
Перед очима встав смішний момент із улюбленого фільму бабусі «Весілля у Малинівці», де Попандопуло ділить награбоване. Ось і птах за вікном репетував поганим голосом «це мені, і це мені».
Я сповзла з чорної білизни і пошльопала босими ногами у бік вікна, завішаного щільною завісою чорного кольору. Через маленьку щілину пробивалося світло і косою смужкою розкреслювало стіну.
«Рань-то яка! Приб'ю пекельну сойку» - ворухнулася десь генетична пам'ять тіла відьми.
І я прокинулася остаточно.
Птах сидів на гілці навпроти вікна і тріщав без упину.
Побачивши мене у вікні, він завважив свою місію виконаною, і я навіть вікно відчинити не встигла, як той пурхнув в зарості і ніби й нічого не було.
— От зараза, — не дала поспати, в скільки хоч лягала? – я тупала вниз у червоних панталонах і в скатертині приємного канаркового кольору з шикарною вишивкою та бахромою. Я їй так зраділа в царстві чорної шафи відьми, що тут же зав'язала вузлом під пахвами і уявила себе королевою.
Це нічого, що ефект пляжного парео у неї був не дуже який, але сам факт, а також перспективи пошити з неї пару, а може і не пару речей радував нескінченно.
Внизу на столі я виявила Міху, що солодко похропував серед купи літератури.
І де він це все знайшов, шельма.
Я простягла руку, щоб зіштовхнути його на підлогу і завмерла, вчитавшись в інформацію, на якій його звалив сон.
«Використання негативного потоку перерозподіляє контур, заряджаючи накопичувачі. Мінімально необхідна тижнева кількість – десять впливів із негативним сальдо. Для недопущення стоншення грані рекомендується не опускати значення нижче шістдесяти».
Я була розумною, і незважаючи на нерозуміння загальної картини, змогла скласти два плюс два. Відьма перестрахувалася, йдучи на Землю, вона зарядила шкалу на максимум, чи вона за життя була відмінницею та перфекціоністом? На карті ліворуч мерехтіла червона лінія, яка зверху опустилася на чотири пункти. Значить, вона дві ночі гуляла, перш ніж мене в ресторані зустріла. Я скривилася, ні, перш ніж я з розмовами полізла до неї.
Один день – один пункт. Тридцять шість днів, щоб вирішити потребу у використанні зла на шкоду іншим.
Я згадала про вчорашніх заляканих звірят і почала гортати книгу. Точно, якщо карати цю напів розумну тварину, то це вважається негативним впливом.
Я зрозуміла погляд вулкулака, коли він побачив повне відро води. Це він вирішив, що я обрала його для розправи. Запоїти до непритомності?
Ага, точно, тепер зрозуміло, чому він так зрадів, коли я забрала у нього відро.

- Катюга, - погрозила кулаком у бік карти, - вони ж залежні, у них тут будинок, і дітки, - мало не зашморгала носом від картини, що представилася.
- Хазяйко! – закричав хтось із вулиці.
Я підстрибнула від несподіванки, а Міха таки впав зі столу, вивернувшись і приземлившись на лапи.
Він здивовано розглядав мій карнавальний костюм, сповзаючи поглядом на штанці.
- Сама знаю, - тицьнула вказівним пальцем у бік його безсоромних очей, - чуєш, кличуть, швиденько спитаю, чого треба і назад, з-за дверей спитаю, - додала, коли кіт округлими очима знову по моєму парео пройшовся.
Відчинивши двері з сіней надвір, я висунулася в сонячний ранок, який починався якраз від початку дерев'яного помосту з ліхтарями. Тільки зараз я розгледіла, що сама хатинка, як і дерев'яний поміст, ховалися під лапами велетенських ялин.
- Гарна тінь, напевно, тут і влітку не жарко, - чоловік, що стояв на колінах перед помостом, збив мої думки зі споглядання околиць.
- Йой, любий, чого вам? – я не вигадала нічого кращого, як використати нейтральну форму звернення до іншої людини.
Але здається прорахувалася, бо чоловік крякнув і завалився набік.
- Щоб тебе, - я закуталася в скатертину і помчала до того, хто впав.
Міха вискочив із сіней і в два стрибки перегнав мене, першим приклавши носа до несвідомого тіла.
Я присіла і кілька разів обігріла його по щоках щедрими ляпасами.
Він порозовів і розплющив очі.
- Фух, чого треба? – я вирішила прискорити спілкування, оскільки не розуміла, що послугувало втраті свідомості несподіваного відвідувача. Не моя краса ж.

- Хазяйко, - він запобігливо посміхнувся, і відповз з-під грудей, що нависали над ним, у яскраво-жовтій хламиді.
Зараз же знову став на коліна і опустив погляд у землю. Правда в мене закралася підозра, що туди і мої голі коліна потрапили, тому я встала і міцніше краї скатертини в кулак стиснула.
- Говори вже, з чим завітав?
- То моя дружина сказала, що кидає мене! - зітхнув чоловік у самому розквіті років.
Ну, лисина трохи просвічує, але руки сильні, плечі – тільки шибеників на собі катати.
– А скільки у вас дітей? - чоловік трохи смикнувся, - дочка на виданні.
- Так це твоїй дружині робити нічого, - брякнула, представивши жінку, яка бачить світло в кінці тунелю і кидається на всі тяжкі.
- А я чим можу допомогти? - я вже зрозуміла, що крім лісника у мене є ще якісь функції, не хобі ж у неї зілля варити?
- То можеш дати якусь мікстуру?
Я закашлялася, це ж якоюсь цинічною істотою треба бути, щоб «Озлобін» і все що з ним, мікстурою називати.
- Сиди тут, - веліла я коту і прохачеві, - піду подивлюся, чим тобі допомогти, і розвернувшись вирушила в засіки відьми.
Гарно так йшла, з шлейфом, що тягнеться позаду, правда боса, ну так нічого так рано на аудієнцію приходити.