3.Сім разів відміряй

3.1

Якийсь божевільний птах почав кричати у мене під вікном, і я прокинулася. По голосу було зрозуміло, що в нас або пожежа, або він, не інакше, як ділить награбоване.
Перед очима встав смішний момент із улюбленого фільму бабусі «Весілля у Малинівці», де Попандопуло ділить награбоване. Ось і птах за вікном репетував поганим голосом «це мені, і це мені».
Я сповзла з чорної постільної білизни і пошльопала босими стопами у бік вікна, занавішаного щільною завісою знову ж таки чорного кольору. Через маленьку щілину пробивалося світло і косою смужкою розкреслювало стіну майже навпіл.
«Рань-то яка! Приб'ю пекельну сойку» - ворухнулася десь у підсвідомості не інакше як генетична пам'ять тіла відьми.
І я прокинулася остаточно.
Птах сидів на гілці навпроти вікна і тріщав без упину.
Побачивши мене у вікні, він завважив свою місію виконаною, і я навіть вікно відчинити не встигла, як той пурхнув в зарості і ніби й нічого не було.
— От зараза, — не дала поспати, в скільки хоч вклалася? – я тупала униз у червоних панталонах і в скатертині приємного канаркового кольору з шикарною вишивкою та бахромою. Я їй так зраділа в царстві чорної шафи відьми, що тут же зав'язала вузлом під пахвами і уявила себе королевою.
Це нічого, що ефект пляжного парео у сукенці був присутнім, але сам факт, а також перспективи пошити з неї пару, а може і не пару речей радували нескінченно.
Унизу на столі я вгледіла Міху, що солодко похропував серед купи літератури.
"І де він це все знайшов, шельма?" - майнула думка.
Я простягла руку, щоб зіштовхнути його на підлогу і завмерла, вчитавшись в інформацію, на якій його звалив сон.
«Використання негативного потоку перерозподіляє контур, заряджаючи накопичувачі. Мінімально необхідна тижнева кількість – десять впливів із негативним сальдо. Для недопущення стоншення грані рекомендується не опускати значення нижче шістдесяти».
Я була розумною, і незважаючи на нерозуміння загальної картини, змогла скласти два плюс два. Відьма перестрахувалася, йдучи на Землю, вона зарядила шкалу на максимум, чи-то вона за життя була відмінницею та перфекціоністом? На карті ліворуч мерехтіла червона лінія, яка зверху опустилася на чотири пункти. Значить, вона дві ночі гуляла, перш ніж мене в ресторані зустріла. Я скривилася, ні,, скоріше перш ніж я з розмовами полізла до неї.
Один день – один пункт. Тридцять шість днів, щоб вирішити проблему у використанні зла на шкоду іншим.
Я згадала про вчорашніх заляканих звірят і почала гортати книгу. Точно, якщо карати цю напів розумну тварину, то це вважається негативним впливом.
Я зрозуміла погляд вулкулака, коли він побачив повне відро води. Це він вирішив, що я обрала його для розправи. Запоїти до непритомності?
Ага, точно, тепер зрозуміло, чому він так зрадів, коли я забрала у нього відро.

- Катюга, - погрозила кулаком у бік карти, - вони ж залежні, у них тут будинок, і дітки, - мало не зашморгала носом від картини, що представилася.
- Хазяйко! – закричав хтось із вулиці.
Я підстрибнула від несподіванки, а Міха таки впав зі столу, вивернувшись і приземлившись на лапи, немов акробат.
Він здивовано розглядав мій карнавальний костюм, сповзаючи поглядом на червоні штанці.
- Сама знаю, - тицьнула вказівним пальцем у бік його безсоромних очей, - чуєш, кличуть, швиденько спитаю, чого треба і назад. З-за дверей спитаю, - додала, коли кіт округлими очима знову по моєму парео пройшовся.
Відчинивши двері з сіней надвір, я висунулася в сонячний ранок, який починався якраз від початку дерев'яного помосту з ліхтарями. Тільки зараз я розгледіла, що сама хатинка, як і дерев'яний поміст, ховалися під лапами велетенських ялин.
"Гарна тінь, напевно, тут і влітку не жарко" - подумала, розглядаючи ті ялини. Чоловік, що стояв на колінах перед помостом, збив мої думки зі споглядання околиць.
- Йой, любий, чого вам? – я не вигадала нічого кращого, як використати нейтральну форму звернення до іншої людини.
Але здається прорахувалася, бо чоловік крякнув і завалився набік.
- Щоб тебе, - я закуталася в скатертину і помчала до того, хто впав.
Міха вискочив із сіней і в два стрибки перегнав мене, першим приклавши носа до несвідомого тіла.
Я присіла і кілька разів ляснула його по щоках щедрими ляпасами.
Він порозовів і розплющив очі.
- Фух, чого треба? – я вирішила прискорити спілкування, оскільки не розуміла, що послугувало втраті свідомості несподіваного відвідувача. Не моя краса ж.

- Хазяйко, - він запобігливо посміхнувся, і відповз з-під грудей, що нависали над ним, у яскраво-жовтій хламиді.
Знову став на коліна і опустив погляд у землю. Правда в мене закралася підозра, що туди і мої голі коліна потрапили, тому я встала і міцніше краї скатертини в кулак стиснула.
- Говори вже, з чим завітав?
- То моя дружина сказала, що кидає мене! - зітхнув чоловік у самому розквіті років.
Ну, лисина трохи просвічує, але руки сильні, плечі – тільки шибеників на собі катати.
– А скільки у вас дітей? - чоловік трохи смикнувся, видавши, що дочка на виданні.
- Так це твоїй дружині робити нічого, - брякнула, уявивши жінку, яка бачить світло в кінці тунелю і кидається на всі тяжкі.
- А я чим можу допомогти? - я вже зрозуміла, що крім лісника у мене є ще якісь функції, не хобі ж у неї зілля варити?
- То може даш якусь мікстуру? - вирішення проблеми було озвучено відразу ж.
Я закашлялася, це ж якоюсь цинічною істотою треба бути, щоб «Озлобін» і все що з ним пов'язане, мікстурою називати.
- Сиди тут, - веліла я коту і прохачеві, - піду подивлюся, чим тобі допомогти, - і розвернувшись вирушила в засіки відьми.
Гарно так йшла, з шлейфом, що тягнеться позаду, правда боса, ну так нічого так рано на аудієнцію приходити.