2.4

Міхо

З круговерті першого дня у шкурі кота я усвідомив для себе кілька моментів.
По-перше, що в цій ситуації винна та відьма з ресторану, яка пропонувала допомогу і всунула мені в руки сумку-мочило. Це ж треба було назвати так по чудному різнокольорову торбу! По-друге, вона чимось опоїла Саньку, яка помінялася з нею тілами і тепер вона замкнена, як у цьому світі, так і в тілі відьми.
У навантаження їй дісталася хатинка, посада лісничого та ціла зграя вулкулаків. До речі, зі звірами у мене проблем комунікації не виникло. Гібрид вовка з перевертнем був тямущий і дисциплінований. Відьма тримала їх у їжакових рукавицях, і звірина підкорялася беззаперечно.
Мене засмоктало в переміщення випадково, а так як я нічого не пив, і за законом не міг зайняти нічиє тіло, то мене запакували в волохатого котяру. Може він чиїмось домашнім улюбленцем вважався, якого за ненажерливу вдачу і склочний характер під зад коліном на вільні хліба в ліс відправили? І трапився в нагоді, бо в вулкулака я б не хотів вселитись.
Тішило те, що дівча-пострибайко виявилося привченою до праці, в непритомність майже не падало і мислило розсудливо. А головне готувала вона смачно. Я облизався, згадуючи обідній супчик і подивився на її голову, що похилилася до столу.
Швидше за все, систематизація проходить зі скрипом, ось цікаво, на кого вона вчилася, раз кожну гілку по три рази з малюнками в книзі звіряє?
- Не капай на мене слиною, - вона спробувала відсунути мене по столу, але я випустив пазурі, і вона здалася.
- Може зтріскаємо чогось і спати?
"Гарна пропозиція, підтримую" — примружив очі, і вона передбачувано погладила мою голову.
- Правда з таким апетитом, нам з тобою Міхо, доведеться на гриби та ягоди переходити. Або змушувати вулкулаків не лише траву приносити, а й дичину!
Я відразу прокрутив у голові висловлену нею дуже доречну думку і вирішив завтра ж перетерти її з сірою братією.
Саша спорудила бутерброд з в'яленим м'ясом, а рештки хліба покришила в мою миску, полила залишками молока і порвала шматочки в'яленого м'яса, поділені рівно порівну.
"Та не густо, - але й за це дякую!" - муркнув, коли вона поставила миску переді мною.
- Скажи, Міхо, як думаєш, про злі справи краще при сонячному світлі думати? Бо не так страшно?
"Які ще такі злі справи, я їй прямо текстом дав зрозуміти, що це не наш шлях. Карма погана, як їй потім із цими вивертами пам'яті жити? В нашому світі стерв вистачає, я думаю, що їх більше, ніж треба!"
Звичайно, було б набагато простіше, якби вона мене чула. А так дряпати – не вихід.
А ще мене неймовірно тішить залишена мені здатність читати.
Ось дочекаюсь, як вона засне, і вивчу, що там за побічні ефекти у її десяти злих, точніше у будь-яких злих вчинках у цьому світі.
Ближче до світанку, я сидів на столі і шипів на довідник.
Відьма точно була дипломованою. Я її конспекти знайшов і диплом із відзнакою.
І навіть розпочату кандидатську зі складною назвою: «Вливання негативної еманації до стабілізуючого контуру. Прикладні використання зілля та настоянок», знайшов.
Окрім назви, я в нетрі цієї дисертації пірнути не ризикнув, мені довідника вистачило.

Була в ньому одна примітка, що варто один раз використати лиху вдачу, то й все. Ти вбудовувався в систему Темного королівства, як маленька батарейка, п'єзоелемент, який живив, підтримував, заряджав усе це налаштоване на лихо-нещастя королівство.
Теж мені, зло – двигун прогресу.
Саме через те, що бал у цьому королівстві правили відьми та відьмаки, їм доводилося самим захищати свій спосіб життя, від більш прогресивних та миролюбних сусідів.
Звичайно, у довіднику ця інформація подавалася по-іншому, але будь-якій нормальній людині зрозуміло, що це все не комільфо. Де це бачено співати дифірамби злу та отримувати з нього енергію?
Ось тому я на нього і шипів. На довідник, бо, крім лайки у моєму лексиконі, для нього інших слів не було.