Частина 1 Підміна

1.1

Найкоротша ніч у році млосно перевалила за свою другу половину, коли перед хатиною відьми спалахнуло зеленим маревом. На доріжку, викладену великим, злегка обтесаним сланцем, вивалилася жіноча постать, похитнулась, і спіткнувшись через сумку, що впала трохи далі, розтяглася на весь зріст у мох, поруч із доріжкою.
Пугач ухнув на найближчій ялині і лісом прокотилося - повернулася, Господиня повернулася! - і разом з гомоном, немов хто злизав балакучу братію подалі від фігури, що намагалася підвестися.
Вона гикнула, і з її рота вилетіла райдужна кулька, що відсвічувала зеленню та ліниво попливла у бік дерев'яних сходів. Підпливши до крайнього ліхтаря, запалила його і в пару до першого, спалахнули інші, ніби хтось гірлянду до перил прибив.
«Шиит!» - протягла жінка, потираючи коліно і підхоплюючи нетвердою рукою мочилу.
Сумка смикнулася і почала кидатися з боку в бік, ніби в ній хтось був, розгойдуючись не гірше за маятник.
Невластива мочилі поведінка, змусила Сашу, а це була саме вона, відкинути від себе подалі любовно виплекане творіння з нитки та за участью гачка.
- Мав! - голосно відповіла мочила басом, потрапивши точно в дерев'яну стійку зі світильником зверху.
- Ой, бідолашний - тут же кинулася дівчина до мішка, зрозумівши, що якісь жартівники засунули туди кота.
Почавши розплутувати тасьму, що затягує горловину, вона навіть не могла припустити, що в її мочило міг поміститися такий великий звір. Швидше за все він вдарився головою у стійку і зараз асинхронно виблискував на неї яскраво зеленими очима.Чорний, пухнастий, зеленоокий - якийсь спогад заскріб у її голові, але не концентруючись на цьому свербіні, вона притиснула до себе кота, закинула в мочило флягу і рушила у бік дверей дивовижної хатинки.
- Точно, ця тітка підсунула мені щось дуже незрозуміле, - перетрушувала останні спогади у своїй голові Санька - добре, що не почуваюся козенятком, або не танцюю гола на столі.
Навіть дійшовши до дверей з дивним різьбленням на висоті обличчя, що зображувало морду вухатого нічного птаха, з очима, що світилися, вона не зупинилася, а спробувала постукати. Не дуже дивуючись, може, у господаря хобі таке, різьблення по дереву.
Виріб мигнув очима, і двері з якогось переляку гостинно відчинилися.
- Мило - відзначила про себе Саша - окидаючи поглядом яскраву обстановку передпокою.
Вона й сама вміла в'язати такі половички, і круглі, і квадратні, і навіть серцем.
Не вчасно згадався Педро, а важкий постраждалий кіт засукав задніми лапами, звисаючи задніми до самої підлоги.
- Є тут хто - закричала вона, і побоюючись неадекватної тварини, що приходила до тями - штовхнула двері в будинок.
Судячи з зовнішнього вигляду будинку, який вона встигла розгледіти у світлі ліхтарів, господар цього житла був схиблений на давнині. Не зовсім розуміючи, звідки ліс, будинок у давньослов'янському стилі і половички на Мальті, вона все ж таки могла з упевненістю сказати, що навколишнє реальне, а не плід уяви її п'яного мозку.
Але точно не змогла б пояснити собі карту, в яку уперся її погляд відразу ж, як вона переступила поріг.
Величезна така карта, на всю стіну, з різнобарвними крапочками, які блимали і навіть переміщалися подекуди. Карта охоплювала велику територію.

- Що за віхола-мітла, що до базару мене привела? - процитувала улюблену репліку бабусі, розглядаючи вироби лісника або ролевика-фантазійника.
Кіт, у витягнутому стані досягав задніми лапами підлоги, тому спробував піти на своїх двох.
Саша, зайнята розгляданням карти, не одразу зрозуміла, куди це він зібрався, і тому її дещо здивувала спритність кота, що пристойно відійшов своєю задньою частиною у бік столу та лавки, з горою різнокольорових подушок на ній.
- Ой, вибач, зараз покладу тебе, - зрегувала на його бажання, промовляючи в голос, немов він міг зрозуміти.

Після того, як кіт розкинувся на лаві зовсім по-людськи, на спині з витягнутими лапами і скорботному виразі на морді, вона вже пильніше почала вдивлятися в мітки.
- Ага - скрикнула зрадівши, й тицьнула правою рукою у впізнавану хатинку в нижньому правому кутку - ми тут, і зависла, дивлячись на свою руку. Рука дорослої жінки з червоним манікюром і довгими пальцями.
- Такими пальцями на фортепіано грати – сказала вголос, підносячи руку до очей ближче.
Мабуть, це вже галюцинації. Якщо раніше оточуючий антураж ще мозок якось міг пояснити, то чужі руки, вимагали мобілізації більш глибинних ресурсів.
- Де дзеркало? - твердив мозок, починаючи істерику.
Я озирнулася і прямо за спиною, на вхідних дверях побачила дзеркало на повний зріст, і себе в ньому.
Сорокап'ятирічна білявка в джинсових шортиках та футболці з написом «Хочеш бути сильною, хитайся!» і котом, що розгойдувався на гойдалці.
- Мамо - сказала я, а відображення в дзеркалі повторило рух губами, і саме від синхронності я почала завалюватися на спину, у бік лави та кота.
Але, на жаль вже не бачила, з якою швидкістю він зіскочив з лави і з усієї дурі боднув її, відсуваючи від моєї потилиці. Ще й подушку не бачила, яку він одним кігтем зірвав і наче метнув мені під голову.
Так що в непритомність я відлетіла з максимальним комфортом.