Кіт Шредінгера

Від сьогодні пенсіонер Семен Шредінгер страждав невизначеністю.

Ще вчора, якщо вірити телевізору, він жив у найсильнішій і найбагатшій країні світу, що була спроможна заткнути за пояса будь–якого ворога та процвітала на радість своїм громадянам. У новинах передавали про відкриття нового павільйону на виставці досягнень народного господарства, де демонстрували новітню космічну техніку і зброю. На засіданнях думи приймали правильні закони про іноагентів і збільшення народжуваності. Вороги тремтіли та боялися, а Семен був гордий і щасливий вже тільки від думки про те, до якої могутньої спільноти він належить. За сімдесят з гаком років він багато пережив, але у своїх переконаннях був непохитний.

Проте сьогодні вночі на нафтобазу неподалік від його будинку прилетіла українська ракета й дивним чином збила його думки зі звичної орбіти.

Вибух шаленої гучності розтрощив спокійні контури міського краєвиду і перетворив небесний світ на театр вогню. Густий чорний дим нескінченими клубами підіймався у небо, розносячи невеликим містечком запахи нафти та плавленого заліза. Від вибуху дерев’яні рами вікон похиленого будиночка Семена розлетілися на друзки, не говорячи вже про скло. Те, що сам будиночок встояв і не полетів за вітром від вибухової хвилі, здавалося дивом. А в новинах повідомили про успішне збиття українського безпілотника, називаючи містечко, в якому мешкав Семен, і показуючи якісь жалюгідні уламки літального апарату на тлі незнайомої місцевості.

Реальність Семена вмить розділилася навпіл. Одна реальність заглядала з тої дірки, що залишилася замість вікна, заповнюючи простір розпеченим повітрям і гудінням десятка пожежних машин. Інша реальність світилася з голубого екрана телевізора, в якому  рожевощокий губернатор області весело запевняв журналіста, що в містечку Семена все спокійно.

Старий вимкнув телевізор, насилу піднявся з потертого крісла, взяв свій ціпок, з яким майже ніколи не розлучався, одягнув картуза та, переступаючи уламки битого скла, попрямував до сусіда в надії з його допомогою відновити траєкторію своїх думок і повернути звичний світ на місце.

Його сусід, Ібрагім Ісламбєков, був також гордий, що він росіянин, проте його гордість була вдвічі більша ніж в Семена, бо до пенсії він був фізиком-науковцем і мав чудовий, сконструйований за всіма правилами, самогонний апарат.

В будинку сусіда шибки також повибивало, вхідні двері зірвало з петель, проте він не зважав на це.

На вцілілій після вибуху веранді на дерев’яному столі стояв знатний кухоль самогону, а поряд дві чарки, одна з яких ніби чекала на Семена.

– Сьома, дарагой ти мой, – весело зустрів сусід, наливаючи чарочку по вінця. – Я сразу понял, что еті укропи создалі квантовоє оружиє. Но ми і нє такоє відаді, правда, Сьома?

Хоча Семен і бачив в житті багато, проте одразу погодитись на одночасне існування двох реальностей йому було не просто.

Наповнюючи одну чарку за іншою, сусід докладно пояснив, що згідно з квантовою теорією така зброя може спричинити квантову невизначеність або заплутаність. Що робиться з тими чудернацькими часточками, що одночасно перебувають у двох станах, Семен не зрозумів, і, можливо, в інший ситуації не повірив би Ібрагіму, проте після повернення додому дещо виявив, що могло підтвердити припущення сусіда-науковця.

Перед дверима його будинку лежав дохлий кіт.

Раніше якось коти обходили будинок Семена, мабуть, передаючи один одному інформацію про ціпок, що той майже не випускав з рук. Проте цей котяра набрався зухвалості не тільки зайти до нього на подвір’я, але й ще там відкинути лапи!

Рішуче стиснувши ціпок, Семен підійшов ближче і виявив, що дохлим кіт був лише на перший погляд. Семен подивився під іншим кутом зору і побачив, що кіт не такий вже й дохлий, а навпаки, цілком життєздатний.

 – Няв, – сказав кіт.

– Цур тєбя, нечістая, – пробурмотів Семен, махнув на кота ціпком і копнув нахабу ногою.

У відповідь на таке неввічливе ставлення кіт миттєво перетворився на дохлого, але встиг до цього вчепитися мертвою хваткою у ногу Семена. Не в змозі скинути дохлого кота з ноги, старий  заволав що сили.

На його крик прибіг сусід.

– Он подвєргся квантовому вліянію, – оголосив вердикт сусід-фізик, розпушуючи сиві густі брови і чухаючи лисину. А Семен додав:

– І говоріт вмєсто “мяу” “няв”.

Обидва старі не могли повірити своїм очам, роздивляючись кота.

Тільки секунду перед тим дохлий кіт живий-живісінькій сидів перед дверима і шипів на Семена та Ібрагіма, вишкіривши ікла. Ібрагім подумки відмітив, що квантова невизначеність вочевидь мала вплив на його масть — білий, сірий і рудий кольори поєднувалися на його шерсті чудернацькими узорами, а на хвості ще й утворювали кільця — біле, сіре, руде, біле, сіре, руде.

На наважуючись зайти до будинку (бо що від того кота можна очікувати), старі обійшли двір і виявили рівно посередині між будинками Семена та Ібрагіма невеликий уламок ракети. З уламку стирчали декілька сріблястих проводів, а в глибині залізяччя причаїлися залишки незнайомих Ібрагіму мікросхем.

Якийсь час обговорили проблему, повернувшись на веранду Ібрагіма, і остаточно впевнилися, що події навколо мають квантову нестабільність.