1. Гноми

Наталя прокинулася доволі пізненько. Сусіди зліва влаштували милий нічний концерт, і хоча виконували вони не Баха і Бетховена, та всьому будинку в нестриманих жіночих криках «Льоша, я за сібя ні атвєчаю!» вчувалися «Реквієм» та «П’ята симфонія». Плакали діти. Бився посуд. «Льоша» мовчав. В оркестрі йому була відведена роль людини, яка грає на трикутничку.
Гарно, що на роботу не йти. Погано, що на роботу не йти, бо  немає роботи. 
На автоматі поставила чайник, швиденько прийняла душик, заварила чайочок та, накинувши халат, пішла в бабусину спальню по труси. Відкрила комод. Так.
Шухляда комода зсередини світилася м’яким теплим світлом. В центрі неї,  на крихітних розмірів велюровій травичці, серед крихітного розміру кущів було розведене багаттячко. Манюнє, наче модель один до дванадцяти з лялькового будиночка.  Але вигляд воно мало найсправжнісінький, як і трава з кущами. Навколо вогнища на колодах сиділи два гноми сантиметрів по п’ятнадцять зросту, судячи з одягу, гном та гномиха, одне гноменя сантиметрів шість-сім заввишки, плямистий хом’як, морська свинка-альбінос та хвилястий папужка зеленого кольору з жовтою головою. Зріст Наталя визначила легко – колись вона працювала контролером крою на взуттєвій фабриці і могла визначати довжину та ширину деталей в розгорнутому, згорнутому та скрученому в бублик вигляді. Всі шестеро, всівшись колом, тримали палички над вогнем. Приємно пахло підсмаженою ковбасою. На Наталю ніхто принципово не реагував.
Вона засунула шухляду, помацала голову. Наче не гаряча. 
Тепер повстало питання: турбувати лікаря чи ні? Лікарі сказали, що її втрати свідомості та раптові напади бридкої слабкості, скоріш за все, викликані хворобою Гоше, а та хвороба, як не дивно, може бути, в свою чергу, викликана тим, що її матуся приймала участь в програмі освоєння дальньої пересадкової станції-мікропланети, де було негаразд з гравітацією та повітрям, проте, можливо, все відновиться... Та до біса ті кола хвороб, планет, перероджень і відновлень. Вона зрозуміла, гостро і пекуче, просто в кабінеті лікаря, що в тридцять п’ять не жила ще. Або жила неправильно до смішного.
Наступного дня вона звільнилася, зв’язалася з мамою, помирилася (Боже, яка ж я дурепа!), все розповіла, поплакали, погомоніли. Стало легше. 
Наталю навіть не змушували відпрацьовувати два тижні, вигляд у неї був не дуже. Відпустили з гарними словами, вона була непоганим спеціалістом і не прискіпувалася марно. За допомогою впливової та владної матусі (вона так і не облишила своїх космічних одісей, була відома в наукових колах як один з небагатьох дослідників ксенофлори сектору Ніадеї, бо зна, що воно і де) її влаштували на обстеження. Діагноз підтвердився, пролікували, надавали купу рекомендацій та втішних прогнозів, за якими Наталю чекала ледь не доля кавказького довгожителя. Їй було байдуже. Аби іноді не стискалося серце і не було важко дихати, вона була б щаслива абсолютно. 
Матуся, точніше, матусині друзі-адвокати,  допомогли їй отримати пристойну компенсацію та зібрати всі документи для щомісячної допомоги. Мама ще й від себе надала, як вона любила казати, «подушку». Матеріально Наталя була захищена. Але на місці слова «робота» десь всередині утворилася маленька пустка, і час від часу давала про себе знати легеньким  неспокоєм. Вона б хотіла мати роботу. Невідомо яку і не зараз. Але хотіла б.
 Зараз у її житті було те, що мало вагу і сенс. Осіннє листя під ногами, мокрі від дощу лави у парку, кава і чай вдома та в невеличкому кафе з білими малюнками на чорних стінах. Книги, фільми, музика, діти на майданчику (чужі діти, та й гарно, бо вона б не витримала оте все). 
Потім померла бабуся колишнього чоловіка. Наталя з ним давно  розвелася, а з бабусею Івгою в неї були гарні стосунки, вони спілкувалися часто і душевно. І бабуся Івга заповідала їй свою квартиру на околиці обласного центру. 
То був гарний подарунок: їй постійно потрібна була обласна лікарня. То вона переїхала з чужої арендованої квартири в маленькому районному Номерграді у свою власну, майже столичну. 
Життя змінилося мало, тут також був сквер з лавами та кленами, і чудовий ставок з качечками і місточком, кав’ярня, маркет, десять аптек, стихійний ринок з бабусями, які продавали все, що можна уявити, і навіть більше. А музику, фільми та книги вона возила з собою. Квартира Наталі була кутова, найближча до лісосмуги і шосе, тож хоча б справа її не турбували. Зліва було «Льошка, гад, я тібя прібью» - «Дарино, заспокойся!» - «Я не Даріна, я Даша!» та дитячий лемент. На горищі іноді шурхотіло, шкрябалося та котилося. Чи то миші, чи то кажанчики. Наталя ще не знала. Вона тут жила лише тиждень.
І гноми.  Про гномів її ніхто не попереджав, навіть лікарі. А повинні були б. Це не жарти.

Наталя постояла, потупцювалася, чомусь відкашлялася. Відкрила шухляду. Гноми з компанією були на місці. Розбігатися, верещати, кидатися камінням та палицями вони не мали намірів. 
- Привіт.
- Привіт. – пробурчав гном-тато без найменшої приязності. – Що знову?
- Мені потрібна моя білизна, - твердо сказала Наталя. Звісно, фраза не для першого побачення, але з пісні слів не викинеш.
- Ой, леле, левові лапки! – заголосила гномиха, затуляючи вуха гноменяті.
Папужка та хом’як заіржали, як мініатюрні коні. Морська свинка цнотливо мовчала. Мабуть, вона була дівчинка. Чи просто гарно вихована.
- Бодай вам. – Наталя з серцем зачинила шухляду. 
- Обережно, - запищали всередині. 
Та щоб ви не діждали... Їй потрібні були труси. Без них якось незатишно. Або психіатр. Без нього взагалі он – гноми в комоді. Скоріше, те й інше разом. Спокійно, Наталі, подумай...
Вона у власнім будинку, перед своїм комодом, який отримала за заповітом разом з будинком, і вчора тільки розібрала речі і поклала білизну в цей комод... Стооооп. У заповіті було вказано «З усіма меблями, за умови, що меблі зі спальні не будуть  виноситися принаймі рік». Дивна умова в заповіті, ніхто ніколи не писав такого. Нотаріус ще жартома порадив обшукати меблі на предмет таємного сховка з діамантами. Меблі в бабусиній спальні були цілком пристойні, Наталя не збиралася їх викидати. Тільки вчора дійшли руки трохи розібрати речі. О, та ж білизну вона склала у горішню шухляду, а спросоння вчепилася в  середню. Яка, доречі, вдвічі вища за інші дві. Отже, бабуся Івга про гномів знала. 
Фух. Пам-парам-пам-пам. Чай холоне. 
Наталя пила чай на кухні, казала собі, що зараз прийме заспокійливе і трохи поспить, а потім прогуляється до качечок і в маркет, бо вже з фруктів нічого немає, яйця закінчилися. А комод... то від недосипання. То мине.
Допила, посиділа... мазнула на зоологічний крекер трішки маслеця та й пішла до бабусиної спальні. Знайомитися.