***

Джісон різко закреслює слова, які записав. Знову, знову і знову. Натхнення останнім часом немає, і знайти його у будь-чому, як це було раніше, неабияк важко. Червоний блокнот із гучним "ляп" опускається на стіл, а Джісон йде на балкон, захоплюючи із собою пачку цигарок. Сигарети не приносять бажаного розслаблення, а лише роздратування, що гарячим воском розливається у грудях. Це почуття ніби хоче видалити його зсередини.

— Ай, до біса! — Джісон викидає недопалок у попільничку, і виходить спершу з балкону, а потім і з квартири. Йому однозначно треба провітрити голову.

Холодне нічне повітря наповнює легені, коли парубок глибоко вдихає, заспокоюючись. Але думки, неначе саранча знову і знову атакують нещасну голову Джісона. Чи вдасться йому написати щось нове? Щось, що варте уваги та захоплення? Щось таке, що зможе захопити серця мільйонів людей, а насамперед його? Підлий внутрішній голос шепоче, що ні. Однак, Джісон йому не вірить. Не хоче вірити і не буде.

Плентучись заплутаними стежками, він заходить до парку обабіч дому. У цей час тут тихо та порожньо. Лише нічні птахи розмовляють між собою, перегукуючись на деревах. Схоже, діляться враженнями, які пережили за день.

Стара, облізла лавка зустрічає холодом та неприязним скрипом. Їй не подобаєшся, що її відпочинку завадили. Вона і так старанно виконувала свою роботу вдень, а тут ще й вночі турбують. Але навіть тут, посеред нічої тиші, тривожні думки не зникають із голови парубка. Вони набирають нової жахаючої сили, змушуючи Джісона задихатися від тривоги.

— Кхм, кхм, — делікатне покашлювання відволікає хлопця, від тривожного стану, і дозволяє трохи прояснити думки. Який дурний окрім нього попер би до парку в цій порі?

— Перепрошую, — згори лунає низький бас, який змушує Джісона зіщулитися. Це, що?! Сам Бог вирішив із ним поговорити?! Такого повороту подій схвильований парубок точно не чекав. Тому й завмер, як наполоханий кролик у кущах.

— Т-так? — від страху хлопець боїться підняти голову, намагаючись здаватися меншим ніж є насправді. Нащо йому проблем із вищими створіннями!

— Не допоможете мені? Знаю, моє прохання прозвучить дивно, — голос згори пом'якшується, а Джісон і далі вперто не розуміє, чим може допомогти Богу. Чи в нього є якась особлива місія на Землі?

— Гаразд. Але хіба такому величному створінню, як ви може допомогти простий смертний? — він вирішує, що якщо вже говорить із Господом, то й питати треба прямо, бо той і так знатиме про всі його приховані мотиви.

— Я дуже радий, що ви такої високої думки про мене, — він чує тихий смішок. — Але простий смертний, як я застряг на дереві, і тепер не можу спуститися, — голос стає геть жалібним. — Тому, будь ласка, поможіть мені злізти на землю.

Лише після цих слів Джісон із облегшеним видихом піднімає голову вгору, зустрічаючись поглядом із хлопцем, який і справді сидів на дереві позаду лавки. Він неначе коала обплів руками і ногами велику гілку, намагаючись втриматись на ній.

— Що ви робите вночі, посеред парку так ще й на дереві? — Джісон з тихим смішком встає і підходить ближче до високого дуба на якому сидів білявий незнайомець.

Не кожного дня побачиш дивака, який по деревах вночі лазить. Але щось у цьому хлопці було таке, що притягувало погляд Соні.

— Те саме питання до вас, — із сарказмом відбиває його випад, і далі не відриваючись від гілки. — Але насправд, я допомагав котику спуститися. Бідна тваринку застрягла і боялася злізти з дерева.

— І ви вирішили самі стати котом замість нього? — Джісон вже відкрито сміється, помічаючи тінь усмішки на обличчі парубка. Красивий. Ще красивіший, коли всміхається.

— Я схожий на кота? — у його голосі чується грайливі нотки, а парубок навпроти фиркає.

— Ще б пак. Ви ніби маленький білий кіт, що з легкістю може видряпати мені очі. — киває зі сміхом Джі, розкриваючи обійми. — А зараз стрибайте, я зловлю вас. Тут не високо, не хвилюйтеся.

— Якщо я зламаю щось, це буде на вашій совісті, — юнак нарешті відліплюється від гілки, на якій сидів, і вагаючись кілька секунд зіскакує вниз. Прямо в обійми Джі.

Звісно Джісон ловить його. Правда затинається на секунду відступаючи кілька кроків назад із хлопцем на руках. Фінал не міг бути інакшим, і вони обоє це знають. Зрештою Соні, що даремно до спортзалу ходить?!

Відчуваючи гаряче дихання хлопця на своїй шиї, Джі розуміє, що це його точка неповернення. Ця мить закарбується у пам'яті до кінця життя. Момент коли серце хлопця пришвидшило свій хід.

— Як вас звати? — він опускає свої руки, якими стискав сідниці хлопця. І той опиняється за крок від нього. Занадто близько.

— Фелікс, але після всього, що сталося, можеш кликати мене своїм, — він мило всміхається, змушуючи Джісона почервоніти від сміху. Парубок згинається у дві погибелі,  намагаючись не реготати так сильно. 

— Ти справді кіт... — він витирає сльози з куточків очей, — ...Твоє ім'я, як в котика з реклами котячого корму.

— Будь ласочка, не треба цього, — Фелікс скиглить. — Ти знаєш, скільки я наслухався цього в школі і в універі?

— Можу собі уявити, — він киває. — Гаразд, Феліксе, я — Джісон, і можу покликати тебе на каву, а вже потім подумаю, над твоєю пропозицією, — вони хіхікають, а після Лікс пропонує Джі провести того додому.

Вони йдуть вузькими доріжками парку, розповідаючи про себе. Кожен ділиться частинкою себе і уважно слухає те, що каже співрозмовник. Джісону неабияк комфортно з Феліксом, тому він не надто довго думає перед тим, як запропонувати випити кави у цілодобовому. Так не зовсім романтично, але їм окей.

Хлопці гуляють нічним містом, обіймаються, сміються. Вони ділять свою маленьку реальність на двох. Джісон не знає хто першим це запропонував, але юнаки опиняються на пляжі, де купаються в холодному морі. А потім... Потім Джісон першим палко цілує серед хвиль, що омивають їх.

Фелікс прощається з ним під ранок, перед домом Соні. Він обіцяє, що напише, і Джісон знає, що той не бреше. Хлопець засинає із теплим відчуттям у грудях. Вийти з квартири посеред ночі, було не такою вже й поганою ідеєю.