- Бабуся, бабуся, а коли вже мама з татом повернуться, - чіплялась до симпатичної літньої пані рудокоса дівчинка.
- Наталочко, уже скоро. Пий чайок з печивом, - спробувала перевести тему бабуся.
- Скоро це коли, уже сьогодні? – набридала мала, - чи завтра? Я дуже хочу до мого Джері! – зарюмсала дівчинка.
Фа, Фа! До хвіртки під’їхав автомобіль.
- Хто це до нас приїхав? – запитала бабуся.
- Це мама з татом повернулись?! – підскочила Наталочка і мерщій побігла до входу у двір.
- Вона відчинила двері і завмерла на місці.
- Хто там, доця, приїхав? – повільно йшла до хвіртки старенька.
- Бабуся, бабуся, це мій Джері знайшовся! – дівчинка притискала до грудей песика і світилась, від щастя, як маленьке сонечко.
"Не може такого бути," - здивувалась жінка. Вона вийшла на дорогу і обімліла – перед нею стояла вся весела компанія.
Через десять хвилин усі сиділи на подвір’ї і пили чай. Тварин почастували молочком і ковбаскою. Щасливий Джері заснув прямо на руках у своєї дорогої подружки, вона теж не хотіла з ним розлучатись ні на хвилину.
Минуло кілька днів і усі пригоди по трохи почали забуватись. Мохіто відновив сили і знов приступив до виконання своїх обов’язків – у дворі має бути порядок. Джері залишився на дачі у бабусі Наталочки. Кіт з Юлькою збирались до них в гості на вихідних, все поверталось у звичний ритм.
Кіт Мохіто, як завжди, по обіді спостерігав з гілки старого клена за життям у своїх володіннях.
- Мурмяу, - пролунало у нього за спиною.
- Мурщо? – здивовано витріщився котик на свою гостю, - Маркізо, ти?
- Так, я, вирішила провідати тебе, і про закінчення вашої історії дізнатись.
- А як ти мене знайшла? – продовжував дивуватись Мохіто.
- Це зовсім не складно – Маргарин допоміг, бо він усе знає, - пояснила Маркіза.
- І що ти плануєш робити? Може погостюєш у мене? Я покажу тобі місцеві дахи, тут чудовий вид на місто, - запропонував гостинний господар.
- Я подумаю, - загадково муркнула кицька і розтягнулась на сусідній від кота Мохіто гілці.