Подорож триває

Друзі пройшли майже усе місто і нарешті побачили величезний міст через річку. До них спустився їхній провідник, який усю дорогу то зникав, то знову з’являвся; тваринки ж не могли бігти так швидко, як летів Мирон. Джері уже ледь плентався. Для нього це неймовірно складна подорож, але бажання потрапити до своєї Наталочки було набагато сильнішим за втому.

- Ну ось, і міст. Я виконав свою роботу, тепер прощайте і щасливої дороги! – прокаркав ворон і полетів собі геть.

- Дякуємо тобі, переказуй вітання Маргарину і Маркізі! - прокричав йому в слід Мохіто.

Кіт і собака перетнули річку по мосту, звернули з дороги в траву – вони направились, як їм наказував старий ворон, за течією. Малий з останніх сил намагався переставляти лапи.

- Мохітику, я більше не можу, - жалісливо проскиглив песик, - давай трохи перепочинемо.

- Я теж стомився, і зголоднів. Але чим тут можна поживитись? – роззирнувся кіт навколо, - ти відпочивай, малий, а я піду подивлюсь, що тут і як.

- Добре!

Поки Джері мостився під кущем відпочивати, Мохіто пішов у розвідку. Він прогулявся вздовж берега, наблизився до води і вирішив, що певно, треба йому зловити рибки, бо від голоду уже живіт прилип до спини. Кіт, звичайно, як і все його плем’я дуже не любив мокре середовище. Але робити нічого треба якось викручуватись. Майбутній рибалка вподобав собі досить великий камінь, так щоб на ньому можна було влаштувати засідку на водоплавних. Зайняв своє місце і почав чекати, поки ближче до поверхні води підпливе його вечеря. Бо, й дійсно, на дворі уже був вечір, все таки товариші ішли довгенько.

Пройшло трохи часу, а успіхів у рибальстві кіт не мав ніяких.

- Кваха-ха, ква-ха-ха! – шаленим реготом хтось зайшовся у осоці – ой, не можу більше дивитись на це! Ква-ха-ха!

- Агов, ти хто? І чого смієшся з мене? – розізлився кіт, виходь сюди, та й може сам станеш моїм наїдком.

- Ага, зараз, розігнався! Кваха-ха! – продовжувало лунати із заростей осоки, - а-а-а розкажу своїм – не повірять, що кіт вирішив лапою наловити рибки, - продовжував насміхатись невидимий дотепник.

Мохіто так розлютився, що із розгону стрибнув у те місце звідки було чути звуки. Він майже безшумно приземлився перед жабеням, що від несподіванки впало на спинку.

- Ква! – розгублено кумкнуло земноводне.

- Так, так, так, кому це тут так весело? – люто зиркаючи очима наступав розлючений котяра, - це напевно моя вечеря, так радіє зустрічі?

- Не квакваптесь пане, кіт, мене з’їдати, я ще вам у пригоді стану, - жалісливо просилось жабеня.

І чим же ти можеш бути корисним? Може краще одразу ковтнути тебе? – продовжував погрожувати Мохіто, Чи може ти наловиш мені рибки?

- Вибачте, але я не вмію нікого ловити, та й не можу, справа в тому, що біля цього берега живуть мої сусіди – ми як одна родина.

- Хаха-ха, то я вас усіх з’їм, бо мені дуже хочеться їсти і не тільки мені, нас тут багато, - зловісно сичав кіт жабенятку. Він зовсім не збирався з ним таке робити, але сердився через насмішки і тому вирішив трохи його полякати.

- Квапєц! – зелений втратив свідомість, чи вдав, що втратив – невідомо.

Мохіто не очікував такого повороту подій і розгубився.

- Малий, ти чого? Отямся, кіт штовхнув лапою жабеня, - бо зараз точно з’їм.

- Квараул! – репетував земноводний, - рятуйте, з’їдають.

- Та заспокойся, кому ти треба такий дрібний? Ти певне зовсім не смачний. Не стану я тебе їсти.

- Точно, точно? – недовірливо перепитав зелененький.

- Точніше не буває, я кіт Мохіто, і такому благородному коту, як я не личить їсти усяких там пуголовків!

- А, тоді добре, з сумнівом прокумкало жабеня, - мене звати Грицик, я тут живу, а ти як опинився на нашому березі?

- Тут така історія, - почав розповідати кіт, - я допомагаю одному юному собаці віднайти дорогу до своєї сім’ї.

- О, то ти справді дуже благородна тварина – сім’я це дуже важливо. В мене є мама, тато і ціла купа братиків та сестричок. А ще я маю безліч товаришів.

- Тобі неймовірно пощастило, - сказав Мохіто продовжив свою розповідь, - так от, ми маємо йти вздовж річки до загадкового місця «дача», де зараз живе подружка мого підопічного Наталочка.

- А де це? Ой як цікаво? А де твій товариш? А ти що справді хотів риби тут наловити? – засипав запитанням Грицик нового знайомого.

- Ти мені декого нагадуєш. Ви б могли позмагатись у нетерплячості.

У траві, зі сторони берега, почувся шурхіт. Кіт вирішив, що це Джері його шукає і радісно заявив жабеняті: «Зараз я тебе з ним познайомлю». Та замість песика з густої порослі виcунулась морда якогось невідомого створіння. «Квапєц» - сказало жабеня і знов втратило свідомість.