Покарання

Весь день Джері переховувався від старших по закутках автомобільної бази, дуже він не хотів потрапляти на очі товаришам. Йому було дуже соромно, за те що через його безглузду витівку, вони змушені затриматись тут ще на день. Та й хто знає, може той вередливий птах, не схоче їм взагалі допомагати.

Надвечір Мохіто і Маркіза вирушили виконувати завдання ворона. Дорогою до величезного гаража, де за словами кицьки було багато мишей, кіт запитав:

- Скажи, а чому Маргарин, так до тебе ставиться?

- Це давня історія, та й не моя таємниця. Знаєш цей птах живе дуже давно і багато чого знає. Хочеш прожити так само довго – не пхай носа не у свої справи.

Гаражне приміщення зустріло котів прохолодною напівтемрявою. Мохіто і Маркіза розійшлись у різні боки в пошуках здобичі.

Тим часом Джері по трохи виліз зі своєї схованки і почалапав до місця, куди люди приносили своїй улюблениці їжу і воду. Малий дуже хотів їсти і пити. Він підійшов ближче та й завмер – величезний ворон дзьобав ковбаску з миски Маркізи.

- А, це ти горе-мисливець? Тобі пощастило, що я уже старий і не такий дужий, як колись, бо тоді б ти нікуди не дівся від мого дзьоба, - зловісно промовив Маргарин і голосно клацнув над вухом в спанієля. Той затремтів від страху.

- Вивибачте мені, пане ворон, - пропищав Джері, - я більше так не буду. Просто я хочу бути таким же, як Мохіто, - вже сміливіше продовжив песик.

- Як хто?.. А, цей лобуряка. І чим вже він такий особливий? – поцікавився старий.

- Ти що!.. Він такий крутий, знаєш, Мохіто одного разу прогнав цілу зграю величезних, скажених псів, - захоплено перебільшував цуцик.

- Ну, ну… Подивимось, що принесе твій герой, - прокаркав відлітаючи птах.

Джері подивився йому в слід і накинувся на їжу, яка ще залишилась у мисці.

Ніч промайнула швидко. Під ранок, з першими променями сонця, повернулись вусаті мисливці. Вони вполювали достатньо гризунів для старого. Кіт Мохіто хотів показати, який він вправний і тому старався зі всіх сил.

- Ну що скажеш, Маркізо, як тобі наш улов? – запитав кіт.

- Прекрр-расно, я думаю, що Маргарин залишиться задоволеним, - промуркотіла кицька розтягуючись на прохолодній землі, і ще додала, - а ти молодець, Мохіто, гарно полюєш.

Виснажені коти поснули прямо біля купи з гризунами. Коли сонце було уже високо, їх розбудив, різкий звук:

- Карр-р, а ну вставайте лежебоки! Показуйте, що ви там вполювали! – поважно проходжаючись ворон роздивлявся здобич, - молодці, гарно попрацювали.

- Ну то як, Маргарине, допоможеш нам? – схопився Мохіто.

- Добре, підкажу вам, що робити далі, - погодився птах, - Але це ще не все. Маркізо, я тут поживу в тебе, бо біля мого сховища люди почали будувати величезний будинок, а в моєму поважному віці дуже шкодить шум.

- Живи скільки хочеш, та може ти вже розкажеш нам, де те загадкове місце, - підганяла ворона кицька.

- Ну то слухайте: коли я був молодшим і ще міг літати на дальні відстані, був я у справах за містом. Так от, недалеко від них, люди побудували собі невеличкі будиночки, де вони живуть, вирощують різні рослини, до речі вишні там ростуть пречудово смачні. Ця місцина і називається «дачі».

- А як туди дістатись? – переймався Мохіто.

- Це дуже просто – треба дійти до мосту, через річку, потім далі за течією і раночи-пізно ви там опинитесь. Дорога це не близька і я не зможу вас туди провести, але мої помічники це зроблять за мене. Слухайтесь їх і вони вам вкажуть путь.

Після обіду, коли на базу прилетів помічник старого птаха – молодий ворон Мирон, Мохіто і Джері вирушили у подорож.