Джері-мисливець

Вранці Юля вирішила пригостити свого друга Мохіто рибкою, яку напередодні привезли тато з братиком Андрійком. Вона обійшла увесь двір, та нажаль, її дорогого бешкетника ніде не було. Так само зник і їхній гість – маленький спанієль Джері. «Дивно, куди могли подітись звірі?» - запитувала себе дівчина. Якраз з прогулянки повертались молода жінка Аліна з доберманом Графом і Юля вирішила у них запитати про загадкове зникнення:

- Привіт, Алінко! Як справи, Граф? – дівчина погладила пса по голові.

- Доброго ранку, Юляночка (Аліна так стала називати дівча ще, коли тільки переселилась у цей дім). Щось трапилось? Ти якась зажурена.

- Та ось Мохіто зник, і малий теж кудись подівся. Ну з котом всяке може трапитись – він то уже дорослий. Погуляє і повернеться. А от цуценя куди пропало, невже знов загубилось? І що я маю казати тим людям, які мали його забрати?

- Так, дуже дивно. Хоча знаєш, я вчора теж ледь не загубила свого Графа, згадала Аліна, - але потім він сам повернувся, от може і з твоїми так трапиться?

Юля уважно подивилась на добермана, той відвернувся від її погляду, ніби вона змогла б розгадати його собачі таємниці.

А на іншому кінці міста ранок почався зовсім інакше. Мохіто ліниво відпочивав після нічних екскурсій, Маркіза десь пішла по своїх важливих справах, а Джері від нетерплячки бігав, як навіжений по всій автомобільній базі.

- Малий, та вгамуйся уже нарешті, бо як треба буде іти в дорогу – не матимеш сил – намагався заспокоїти песика кіт.

- Та я зараз повернусь, ось тільки вполюю нам обід, там такий великий хтось, я ж крутий мисливець, - захекано кинув спанієль.

- Агов, стій, ти куди побіг? – Мохіто повільно підвівся і поплентався у той бік, куди побігло мале непорозуміння, яке звати Джері.

Із-за величезного трактора лунали жахливі звуки: щось хлопало, грюкало, пищало і гавкало. Кіт чимдуж кинувся на шум. Те що він побачив не вкладалось у його котячій голові. Як можна було напасти на величезного ворона? Чим думав цей горе-мисливець? Може почекати поки малого птах разочок у голову дзьобне? Може розуму прибавиться? Але ж ні, треба виручати того бідаку. Котяра розігнався і зі всієї сили врізався у клубок з пір’я і шерсті, в якому зовсім не було зрозуміло хто де.

- А ну фсс-с-сім с-с-с-тояти на міс-с-сці! – грізно скомандував Мохіто.

- Кошмарррр! – з клубка випав великий ворон, в якого дибки стирчало пір’я і сам він був якийсь пом’ятий.

- Гав! Гав! А ну здавайся! Я тебе зараз з’їм! – дзявкав цуцик, якого ухопив кіт за поводок зубами.

Мохіто підкинув малого у повітрі той зробив справжнє сальто і приземлився на клумбу з квітами.

- Кошмаррркаррр! Це що за монстр? – важко дихаючи птах вмостився на дах трактора.

- Мохіто – зрадник, це була моя здобич, навіщо ти його відпустив!? – ніяк не міг вгамуватись Джері.

- Слухай, дрібнота, мене уважно і не перебивай, тон кота став погрозливо-серйозним, - ти ще занадто малий – цей птах тобі не по зубах,! Негайно вибачся і геть з моїх очей.

Джері нарешті зрозумів, що він не правий: «Вибачте» - пискнув цуцик і пригнувся до землі так, що його стало не видно за квітами.

На шум вийшла руда красуня. Маркіза мов тінь вислизнула з-під кущів.

- Що у вас тут відбувається? Оо-о, - кицька гепнулась на асфальт від здивування, коли побачила зкуйовдженого ворона, - пан Маргарин, рада бачити.

- Мої вітання, крррасуня, чув від горобців, що ти хочеш мене бачити. Не чекав я такого «гарячого» прийому, - птах ображено відвернувся від тварин.

- Це що сам, Маргарин!? – голосно зашепотів Мохіто до кицьки, ти що принцеса, якщо можеш викликати на зустріч таких поважних гостей?

- Я просто Маркіссса, - спокійно відповіла кішечка.

Слід пояснити, що у цьому місті і його околицях усьому тваринно-пташиному братству добре відомий ворон Маргарин. Тому що – це наймудріший і найстаріший птах з усіх. До нього на прийом, за порадою, потрапити дуже не просто, а про те, щоб він сам прилетів на чиєсь прохання – взагалі нечувано. Тому поява легендарного ворона на автобазі ошелешила кота Мохіто.

- Маркізочко, що нам тепер робити? Ти уявляєш, той малий бешкетник, напав на пана Маргарина! – кіт швиденько спробував переказати кішці усе що тут трапилось.

- Як ти таке міг допустити! «Нянь-невдаха»! - накинулась Маркіза, - ну добре спробую з ним домовитись.

- Маргаринчику, чи не була б така твоя ласка, допомогти моїм друзям знайти місце, яке називається «дачі», - лагідно попросила ворона кішка.

- Невже, ти думаєш, моя люба, що я стану допомагати цим розбійникам? - знов надувся птах.

- Будь ласочка, пробач їм, той малий просто дуже хоче бути мисливцем, невже ти не розумієш?

- Хм, ну то як вони такі вправні мисливці, нехай наловлять мені мишей, а тоді я подумаю допомагати їм чи ні, – виставив свої умови ворон, поки вони будуть виконувати моє завдання я у тебе погостюю.

- Розташовуйся зручніше, - гостинно запропонувала господиня автобази.

Поки Маргарин обирав собі місце для відпочинку, коти розробляли план дій.

- Ну що ж миші так миші, треба чекати поки стемніє, запропонував Мохіто, - а тоді на полювання. - Ех, розімнусь сьогодні трохи.

- Я тобі допоможу, не проти?

- Залюбки.