Дівчина русалка

Одна маленька дівчинка, на ім'я Адель, дуже захоплювалась книжками про русалоньок. Міфічними та чарівними істотами. Її зачаровувала їхня магічна зовнішність. І часто, коли Адель гуляла біля води зі своїми мамою і татом, вона мріяла побачити там живу та справжню русалку. Кожен раз дівчинка вдивлялась у воду і з тривогою та нетерпінням чекала, коли ж появиться одна з них. Іноді їй хотілось теж стати справжньою русалонькою і потрапити у справжній, водний світ.

- Мамо, а як русалки дихають під водою? А що вони їдять? - завжди запитувала Адель у своєї мами.
- А чи можуть вони жити на суші? - продовжувала розпитувати дівчинка.

- Доню, вода для русалоньок, це їхня стихія, так, як для нас, земля. Це їхній рідний дім, в якому їм комфортно та добре знаходитись. 

- Мамо, а я можу стати русалонькою? - не відступала дівчинка.

- Думаю, що ні, Адель, адже ти людина, а русалки, істоти. Кожен повинен знаходитись на своєму місці.

- Але бабуся розповідала, що колись давним-давно, одна дівчинка перетворилась на русалку і навічно залишилась жити під водою. - сказала та.

- Так, справді була така історія. В житті буває різне. Проте, ти дитина народжена від своїх батьків і мені б хотілось, щоб ти залишалась жити з нами тут на своїй землі, у своєму домі.

     Пройшло декілька років, дівчинка виросла і стала справжньою красунею. Та вона й надалі продовжувала захоплюватись розповідями про русалок. Її наче щось тягнуло у цей невідомий підводний світ.

Якось прогулюючись біля свого улюбленого озера, Адель відчула, що за нею наче хтось стежить. Вдивляючись у воду, дівчина промовила до чогось невідомого.

- Вийди на берег, покажи своє обличчя.

Та нічого не відбулось, лише рибки у воді плюскались туди сюди. 

Наступного дня, молода дівчина знову вирушила на прогулянку до озера і знову їй здалося, що за нею хтось стежить. Але так і не дочекавшись появи чогось загадкового, Адель хотіла вже повертатись. Аж тут раптом, вона почула прекрасний, милозвучний голос, який звернувся до неї.

- Привіт, Адель. 

Дівчина повернулась і побачила там справжню русалку. В неї було довге, рудого кольору волосся. Очі виблискували неймовірно блакитним кольором, а хвіст русалки був золотисте зеленим. Від зовнішності такої красуні, перехоплювало дух.

- Здивована мене тут побачити? - запитала русалонька. - Мене звати Сирена. Я русалка, а ще я вмію і люблю гарно співати.  Я довго за тобою стежила, ще коли ти була зовсім маленькою дівчинкою. - продовжувала та розмову.

- Тепер мені зрозуміло, звідки тобі відоме моє ім’я. - нарешті промовила Адель. - А чому ти раніше не показувалась?

- Я хотіла переконатись, що ти не несеш ніякої загрози. І не хотіла тебе налякати. Люди по-різному реагують, побачивши нас. - відповіла русалонька.

- Я довго чекала нашої зустрічі. І безмежно рада знайомству з тобою, Сирено.

- Я теж. А хочеш і собі спробувати побути русалкою? - запитала вона.

- Це моя мрія. Але хіба, це можливо?

- Все можливо. - вдаривши своїм величним хвостом по воді, бризки розлетілись по тілу дівчини й в одну мить Адель перевтілилась у справжнісіньку русалку.

- Ну що, попливли знайомитись з морським всесвітом? - запитала Сирена.

- З радістю. - погодилась дівчина.

І обидві русалоньки пірнули під воду. Як же чудово себе почувала Адель, її щастю не було меж. Адже вона так довго чекала цього. Сирена познайомила дівчину зі своєю сім’єю та з іншими русалками, які прийняли її як свою. Вони плавали та насолоджувались розмовою одна одної. Та коли стало вечоріти, дівчина-русалка згадала, що її батькам невідомо, де вона знаходиться і, що вони, мабуть, дуже хвилюються за неї. 

- Я мушу повертатись додому. - сказала Адель.

- Хіба ти не залишишся тут назавжди? - запитала Сирена. Адже нам так чудово та цікаво разом.

- Я не знаю чи дозволять мені мої мама і тато. Я повинна їх запитати.

- Гаразд. Тоді повертайся на берег, а я чекатиму на тебе тут.

- До зустрічі Сирено. Гарним був день.

- Так, справді. Не барись. Надіюсь, ти ще сюди, повернешся. 

І дівчина попливла на берег, де на неї вже чекали її схвильовані батьки.

- Адель, що це? Невже ти стала морською русалкою? Але як це могло трапитись?

- Рідні мої, я така щаслива. Дозвольте мені залишитись нею назавжди та жити під водою з моїми новими подругами. - почала просити дівчина.

- Доню, ти ж не знаєш від чого відмовляєшся, тут на землі. На тебе чекає ще стільки всього цікавого. - стверджувала мама.

- Адель, що ти таке вигадуєш, негайно повертайся додому. - сердито промовив батько.

 - Я була впевнена, що ви мене зрозумієте  і дозволите зостатись тут.

Порадившись, батьки прийняли рішення.

- Гаразд доню, це твій вибір і ми як твої батьки повинні прийняти його та підтримати тебе. Пам’ятай, що ми тебе любимо і чекатимемо на тебе.

- Дякую вам, мої рідні. Я вас теж люблю. 

І дівчина подалась назад у водну стихію.

Проходив час, Адель насолоджувалась життям під водою, яке захоплювало її все сильніше. Вона любила плавати й відчувати себе такою вільною та незалежною. Їй подобалось тримати у руці справжні мушлі, обгортатись морськими водоростями, вивчати рибок та слухати мелодійний спів інших русалок. Проте з часом, дівчина почала сумувати за своїми батьками та за своєю домівкою. Тому вона вирішила, провідати їх. Адель випливла на берег і посидівши під сонцем, її хвіст висох і знову перетворився на ноги. Як же дівчина зраділа, коли відчула землю під ногами, вона бігла і раділа світлу та теплому сонцю, яке зігрівало її своїми промінцями.