Комарик-школярик

Сім’я комарів мешкала поруч з болотом у тіні високого дерева на краю галявини. Сонце рідко зазирало в підлісок, де в кущах тонко пищало молоде покоління комариків, зате місяць вночі вибілював стовбури й кидав сріблястий відблиск на воду.

Комарик Малий часто злітав аж до вершечка граба, сідав на гілочку й спостерігав за світлим диском, який вільно подорожував небом.

– Чому вдень пече, а вночі прохолодно? Чому соки одних рослин смачні, а інших гіркі? Чому, коли вітер, літати важко? Як врятуватися від злющої бабки? Коли я стану дорослим? – комарик прагнув знайти відповіді на безліч питань, але батьки безграмотні. Три старші брати вчора полетіли до школи та додому не повернулися. Загроз у лісі багато. Оси літають, павуки сітки мисливські ставлять, пташки ласують комариками.

Малий, злякавшись писку кажана, втік униз, під густе листя, де сиділа поріділа сімейка. Батько з наймолодшим синком пили сік, а мати й дві доньки були голодні: не вдалося роздобути свіжої крові.

– Знову десь швендяв! – накинулася зла мати на Малого.

– Синок вивчає навколишній світ, – миролюбно мовив батько. Він лежав на листку й погладжував налите черевце. Братик дрімав поруч, зрідка прикладаючись до склянки з соком.

– Напилися екстракту блекоти та й відпочивають, а нам як бути?! Чому крові не приніс?!

– Де я її візьму? Косуля відмовилася спонсорувати вас, – ліниво виправдовувався батько.

– Ми ж не вампіри! – репетувала комариха, – проте без крові не буде наступного покоління! Завтра лети куди хочеш, добувай як хочеш, але без їжі не повертайся!

– Добре, – зрадів батько-комар, – полечу й не повернуся.

Мати обурено деренчала крильцями, доньки попискували, а батько тільки вусики розпушував.

– Малий, завтра до школи! Твоя черга! – комариха знайшла цапа відбувайло. – Там тобі на всі питання дадуть відповіді, якщо дістанешся цілим того пенька!

Пеньок, чув Малий, слугував навчальним закладом для школярів. До того примітного місця зліталися й сповзалися охочі отримати знання. Вчителювала сова. Її слухали та поважали. Правда, миші остерігалися здобувати освіту, пам’ятаючи хижу сутність вчительки.

– Не хочу до школи, – рюмсав Малий. Ліпше сидіти ночами на дереві, аніж пробиратися лісом.

– А ти примовляй, – напучував батько. – Що комар, то є сила. Поможе подолати страх. Вчитися треба, синку. Коли й ти не повернешся до вечора, наступним буде менший братик. Така ваша доля.

– А чому сестри вдома сидять? Хай вони замість мене до школи літають, – протестував Малий.

– Вони призначені для продовження роду! – накинулася на синка мати.

У вранішньому смерку батьки зібрали нащадка в далеку дорогу.

– Лети, Малий, – комариха підштовхнула синка до краю листка.

Комарик знявся в повітря, тримаючись ближче до трави й заглибився в страшний тихий ліс.

Сонні пташки продирали співом горлянки, на болоті квакали жаби. Легкий вітерець гойднув гілля й зігнав сплячих метеликів. Рештки туману сивими пасмами прокрадалися в гущавину, рятуючись від сонячних променів.

Малий зметикував, що в тумані легше сховатися від ворогів, тому ввімкнув форсаж і наздогнав пасмо. Напрямок вірний, але, на жаль, маскувальна вуаль швидко розчинилася.

Сумка з письмовим приладдям і зошитом була заважка, тож комарик без вагань скинув її. Так значно легше літати, навіть можна маневрувати. Саме вчасно, бо велика бабка спікірувала на комарика. Розумна комашка сховалася в росяній траві, а бабка, піймавши облизня, зникла за деревами.

– Погано бути вразливою крихіткою, – бідкався Малий. – Всі хочуть з’їсти мене. Де справедливість? – юний школярик полетів далі повз крислате дерево. На стовбурі сидів дятел і прицілювався до щілини в корі.

– Поможи! – почулося звідкілясь.

– Хто там пищить?! – Малий облетів дерево й примостився в заглибленні.

– Братик твій Товстий! Дятел на мене чатує, з’їсти хоче! Виручай!

– Не до снаги мені дятла подолати! Спершу навчитися треба! Чекай, скоро повернуся! – Малий чкурнув углиб лісу, тримаючись землі. Раптом біля куща комарик пригальмував, угледівши натягнуту на гілочки павучу сітку.

– Ой, братику, ти вчасно! – пищало поруч. – Це Гладкий! Павук замотав мене в кокон і лишив про запас! Виручай, а то з’їсть!

Страшний чорний павук грізно розчепірив лапи посеред сітки й спостерігав за Малим, чемно запрошуючи приєднатися до впійманої комашки.

– І не мрій, злочинцю! – пищав комарик, але павук смикав лапками, сподіваючись, що пожива заплутається в міцних тенетах.

– Не зможу, братику, з павуком упоратися. Спочатку до школи злітаю, – Малий оминув підступну сітку й полетів далі, тримаючись ожинових заростей. Раптом із засідки вискочила жовто-смугаста оса й кинулася навперейми.

Комарик зманеврував і сховався серед колючих стебел.

Оса згарячу ракетою вклинилася в ожину й наштовхнулася на ліс гостряків. Поки смугаста комаха борсалася в лабіринті, Малий збирався вислизнути з іншої сторони.