Лінивий Качур

Багацько птахів злетілося на озеро. Білі лебеді, сірі журавлі, лелеки, гуси, качки, – всі вони готувалися до тривалого перельоту в теплі краї. Птахи ловили рибку, скубли кореневища водяних рослин, сварилися за кращі угіддя, однак і мирилися швидко. Про пильність пам’ятали: лисиці сновигали берегом, коти навідувалися.

Мускулястий Гусак займався вранішньою розминкою, коли вгледів сусіда Качура. Той дрімав у очереті.

– Ледарю, прокинься, фізичними вправами займися. Скоро мандрівка, а в тебе крила слабкі. Потрібно тренуватися, м’язи накачувати, а ти все їси та спиш.

– Всі мої родичі їдять, – флегматично озвався Качур. – Ми качки, а не гуси. Яке твоє діло? Коли прийде час, полечу.

– Еге, до кінця озера.

– Відчепися, – Качур лінувався покинути затишне місце, аби прогулятися вздовж лінії очерету, познайомитися зі стрункими журавлями й задумливими лелеками.

Гусаку набридло вмовляти. Він розправив крила, розігнався на водній поверхні перетинчастими лапами, злетів у повітря й зробив три кола над озером.

– Гарно як! – ґелґотів Гусак, роздивляючись краєвиди. Он село причаїлося в садках, підфарбованих червонястим і жовтим. А он далі тракторець орав поле. Люди мурашками сновигали, машини мішками вантажили; латки полів наче на велетенському килимі чорніли свіжозораною землею, зеленіли пророслою озимою. А поміж них розлитою ртуттю блищали блюдечка ставків. Зараз тут добре, але скоро захурделить, замете лани снігом, озеро скує лід. Важкі часи для пташок, які зимують.

Гусак спікірував ближче до очерету й плюхнувся поруч із сірими журавлями:

– Вибачайте, панове, не розрахував траєкторію.

– Кут нахилу крил підправ, – прокурликав елегантний красунчик.

– Обов’язково! – птаха енергійно попливла до своїх, по дорозі вітаючись з качками та лебедями.

Пернаті снідали, перемовлялися, пробували сили в польоті. А Качур так і сидів у затишному очереті, поки голод не змусив пошукати поживу.

– Ей, сусіде, давай разом тренуватися! – ситому Гусаку праглося підкоряти височінь, насолоджуватися польотом.

– Відчепися, – Качур розштурхав родичів. – Я зайнятий, – жирна птаха забилася в гурт і заховала голову під крило.

Поволі підкрадалися холоди. Задули північні вітри, обсмикали пожовкле листя. Дерева сумно шуміли голим віттям, ніби благали захисту від морозів.

Птахи готувалися до відльоту. Першими у вирій знялися журавлі. За ними потяглися лебеді. Гуси збилися в гурт і теж зривалися в повітря. Качки крякали, скликаючи молодняк. Усі зайняті, а Качур дрімав собі в затишку.

– Сусіде, он твої родичі готуються в дорогу, – попереджав Гусак.

– То й що.

– Ну ти й упертий! – сердився Гусак. – Учора Лисиця підкрадалася. Дивись, попадешся їй у зуби!

– Не попадуся, – легковажив Качур. – Лисиця у воду не полізе.

– Морози скують озеро. Загинеш! – хвилювався Гусак.

– Брехня. Морози слабкі, відлиги часті, багато моїх родичів лишаються зимувати, – Качур забився глибше в очерет.

Відлетіли птахи, а Качуру ліньки кидати озеро. Нащо витрачати сили, коли їжі вдосталь, вороги далеко, а морози слабкі. Нагуляти більше жиру, й тоді ніякий холод не страшний. Рано радів Качур: одного ранку поверхня води вкрилася тонким шаром льоду.

– Зима прийшла, – дивувалася птаха, звільняючись з лабетів дрімоти. – Чогось лапи мерзнуть. Не завадить розім’ятися, – жирна пташка оббила дзьобом лід навколо себе, змахнула крилами, видряпалася на слизьку поверхню й побігла до центра озера, де чиста вода.

– Гусак хотів налякати! – задоволено крякав Качур. – Хай смажиться на півдні, а мені й тут добре. Весною позбиткуюся, коли прилетить сюди худющий і зморений.

Зненацька птаха помітила руду Лисицю, котра з’явилася на протоптаній рибалками стежині. Пухнаста тваринка голодними очима дивилася на смакоту:

– О, як чудово розфарбоване пір’я, – облизнулася хитрунка. – Підпливи ближче, а то я погано бачу.

– Кря! Кря! Сама пливи! – Качур почувався в безпеці.

– Я б з радістю, але лід надто тонкий.

– Ніколи мені. Я не снідав.

– Я теж, – Лисиця випробувала міцність криги лапою. Тріщить. Доведеться чекати. Руда хижачка удала, що йде, а сама заховалася й спостерігала за вгодованою пташкою.

Качур крутився посеред озера, занурював голову в надії поживитися чимось, але тут було надто глибоко.

На голодний шлунок не дрімалося, тому жирненька пташка попливла на мілину. Навкруги тверде льодяне дзеркало.

Опівдні пригріло сонечко, лід підтанув і легко ламався. Качур підібрався до берега й поласував кореневищами. Ніч провів у тривозі, дивлячись, як по небу запалюються вогники зірок. Тихо навкруги. Тільки в очереті хтось вовтузиться. Легкий шелест видає ворога. Він підкрадається все ближче і готовий схопити здобич. Качур з переляку замолотив крилами та втік по льоду далі від затишного містечка. Лисиця вигулькнула поміж очеретяних стебел, нюхнула повітря, лапами перевірила кригу. Сьогодні вона зміцніла й витримає хижачку. Руда обережно зробила крок, другий, змахнула хвостом: