Пристрасть кажана

Вечірніми сутінками він самотньою тінню полював за смачними дрібними комахами й не звертав увагу на метушню сусідських кажанів, котрі влаштували в парку змагання, демонструючи майстерність в оминанні перешкод. У світлі насаджених на вершечки стовпів ліхтарів-куль кажани мінібетменами переслідували нічних метеликів, мошку і сполоханих великих мух.

Чорному кажану було тоскно й хотілося побути на самоті. Аж раптом вуха-локатори летючої мишки вловили знайоме попискування внизу. Повненьке створіння вискочило на траву з-за цегли й тривожно озиралося по сторонах.

Кажан пролетів надто низько й налякав створіння. Воно одразу сховалося в нірку під фундаментом приземкуватої будівлі, й лише оченятка блискали крихітними бусинками.

Заінтригований літун вчепився кігтиками за гвіздок під шифером і повиснув униз головою, загорнувшись у ковдру-крила.

– Ти хто? – пискнув кажан.

– Миша Сіра, – лякливе створіння згорбленою грудкою з’явилося в полі зору літуна. – А ти?

– Кажан Чорний! Миші – наші найближчі родичі, – в захваті вигукнув літун. Створіння йому надзвичайно сподобалося, а самотність миттю розтанула.

– Ти такий гарний, – пищала миша, – вмієш літати, бачиш далеко, полюєш вміло.

– Я такий, – Чорний запалювався пристрастю. Слова миші наче бальзам на серце.

– Розкажи, що там, за огорожею? – попросила Сіра.

– Ти не була там? – здивувався кажан.

– Я боюся кішки, – зізналася повненька.

– А я боюся сови. То й що. Хіба це заважає мені літати й ловити здобич. Не забувай пильнувати, і все буде добре, – вмовляв кажан мишу позбутися комплексів і перетнути відкриту ділянку. – Я згори вчасно побачу твого ворога.

– Поблизу немає нірки. Мені нікуди сховатися, – бідкалася миша.

– Я навчу тебе літати! – пискнув Чорний. – Ти наша родичка, тому повинна гарно триматися в повітрі. Навіть білки це вміють. Навчишся літати, і ніяка кішка тебе не спіймає.

– Я згодна, – запалилася ідеєю Сіра. – Я буду насміхатися над кішкою.

– Про сову пам’ятай, – стурбовано попередив вухастий залицяльник.

– Коли почнемо навчання?

– Прямо зараз. Підіймайся по стіні до мене, потім сильно відштовхнись і швидко-швидко махай лапами. Неодмінно полетиш! – вмовляв кажан. Чорний вже бачив себе в супроводі екзотичної подруги на заздрість сусідським кажанам. Найжирніший нічний метелик дістанеться Сірій, делікатесний комарик теж їй. А закоханому кажану достатньо мошки, аби огрядна красуня була задоволена.

Миша подумала й погодилася. Дуже кортіло глянути за огорожу, бо до неї боягузка навіть підбігти не наважувалася. Чіпляючись гострими кігтиками за тинькування, миша вилізла до даху й вмостилася біля кажана. Зблизька він був не таким симпатичним, але сіренька пробачила зовнішні недоліки.

Літун ледь не зірвався, коли горбкувата тушка пройшлася по його лапках. Сіра завмерла на самому краєчку гвіздка в передчутті дива й ретельно чистила вусики.

– Стрибай! За мною! – Чорний відчепився й зашурхотів шкірястими перетинками.

– Я за тобою! – хоробро пискнула мрійниця й відштовхнулася назустріч пригодам. І вона полетіла. Правда, коротким був політ, бо за мить миша гепнулася в траву.

– Не виходить, – жалілася сіренька.

– Лапками, лапками треба махати. Я теж впаду, коли не буду працювати.

– Я гадала літати значно легше. Боки болять, права лапка не згинається. Краще посиджу на земельці. На ній я точно нікуди не впаду.

– Я принесу тобі смачний дарунок! – Чорному заманулося піймати для дами серця м’ясистого нічного метелика. Здається, біля Кривого граба вчора гудів хтось великий.

Ліхтарі промайнули вигнутим пунктиром, галаслива компанія ситих і веселих сусідів намагалася перехопити закоханого й долучити до своїх ігрищ; кішка заздрісним поглядом провела недосяжну здобич та побігла доріжкою до гнилого пенька пошукати їстівне.

Біля рядка старих ялин бовванів Кривий граб, а басовите деренчання крил чулося від квітів, посаджених навколо обеліска. Велика комаха, випустивши довгий хоботок, ласувала нектаром, втративши пильність.

Кращого моменту для нападу годі й чекати. Кажан круто спікірував униз, маючи на думці збити метелика до землі й притиснути вагою власного тіла, проте зайнятий вечерею Бузковий бражник різко смикнувся до наступної квітки, і Чорний тільки зачепив комаху, а не збив.

– Чуж-ж-жий! – прогудів бражник, витріщаючись на кажана. – Ти щ-щ-що, друж-ж-же, нюх-х-х втратив?

– Еге, – літун заплутався в плетиві рослин і лише безсило скрипів зубками. Сором!

– Невж-ж-же на мене полюєш-ш-ш?

– А на кого ж!

– Збож-ж-ж-жеволів?

– Ні!

– Збож-ж-ж-жеволів! – Бузковий бражник за розмірами майже не поступався кажану. – Я ж-ж-ж тебе не боюся!

Чорний виповз на чисте, але злетіти не зміг, тож бражник безкарно знущався з безпомічної летючої мишки, обзиваючи безголовим нікчемою.