Набундючений Ґиндик

Зранку сумно горлав Півень: наснилися жахіття, пов'язані з холодцем. Та коли перший сонячний «заєць» ковзнув крізь щілину в курятник, Півень заспокоївся й діловито оглянув свій чималий гарем. Молоді курочки гомоніли між собою про зерно, старші готувалися нести яйця, а квочки не вилазили з ящиків, підозріло зиркали на Півня і старанно вигрівали майбутнє потомство.

Півню лячно, бо вчора нахабний Ґиндик насміхався над ним. Здоровенна попеляста птиця з голою червонястою головою та огидною блідою шкіркою на дзьобі тримала в страху весь чималий пташник на сільському подвір'ї. Навіть міцний Гусак не ризикував піти проти Ґиндика.

Раніше червонясто-чорний, з прозеленню Півень часто злітав на паркан і весело кукурікав на пів села, і тоді на пташку задивлялися кролики в клітках, плямисті паці в хліву, нутрії в кориті з водою, голуби на деревах.

Раніше Півень був головним. А потім… потім з'явилася непоказна сіра хирлява істота, котра боялася застуди. Всі оберігали створіння, підгодовували, обігрівали, аж поки воно не перетворилося на злу й нахабну гору настовбурченого пір'я. Тепер те одоробло танком бродило подвір'ям і командувало.

Півень сьогодні збирався битися з Ґиндиком. Непогано було б залучити сусідського білого забіяку, однак той ще позавчора кудись пропав.

– Ку-ку-рі!.. – Півень захлинувся криком, почувши ненависне «Гил-гил-гил!». То Ґиндик вихвалявся перед своїми дружинами, що він тут найсильніший.

– Як там потомство?! – Півень зістрибнув з дерев'яного сідала до ящиків з квочками.

– Скоро вилупляться, – Коричнева курка мала привілей не ходити зі всіма на сніданок і чекала миску зерна прямо в гніздо.

– Ко-ко-ко, я пити хочу, – озвалася Зозуляста квочка.

– То встань та напийся! – злий Півень ткнув шпорою алюмінієву каструлю, до половини наповнену каламутною водою.

Двері в курятник рипнули: прийшла Господиня годувати живність.

Домашні птахи разом прокинулися. Зчинився лемент. Пернаті лізли надвір один поперед одного, стараючись першими прорватися до корита.

Півень чекав. Квочки теж. Зате молоді курочки затріпотіли крилами, заквохтали і юрбою кинулися до прочинених дверцят.

– Гил-гил-гил! Гил-гил-гил! – Ґиндик поважно розштовхав молодняк і грізно настовбурчив пір'я, зверхньо позираючи на качок і гусинь. Скоро всі вони стануть його власністю, а Півня, Качура й Гусака забудуть.

– Чули? Скоро до нового господаря в прийми підете, – Півень покрутився навколо квочок, але дружини зайняті, тож хочеш-не-хочеш, а треба дзьоба назовні висунути, інакше пташине товариство подумає, що червонясте кукурікало – боягуз. – А якщо… – курячий ватажок подумав про об'єднання з Гусаком і Качуром. Гуртом легше здолати ворога. Окрилений плідною ідеєю, Півень вискочив з курятника і закляк: дорогу йому перебігав вусатий Вовчок.

– Погана прикмета. Де ти взявся на мою голову? – бідний Півень похнюпився і побрів до годівниць.

Качур широким дзьобом фільтрував воду, виловлюючи ряску, а Гусак повагом кружляв навколо своїх товстих дам і витягував уперед голову, коли набундючений Ґиндик гордовито проходив поруч.

– Є одна справа, мужики, – Півень почекав, поки купа пір'я віддалиться до рохкавших у хліву свиней.

– Кажи-и-и ги-ги-ги! – Гусак не довіряв курячому ватажку. Верткий, гарний, завжди рано будить. Стриб-скок, змахнув крильми, та й утік на паркан, а вгодованим Качуру й Гусаку віддуватися.

– Давайте втрьох віддубасимо Ґиндика. Подивимося, який він хоробрий у бійці.

– Еге, схитруєш, – висловив підозру Гусак.

– Нізащо! – гарячково захищався Півень. – До кінця буду з вами. Чули, Ґиндик вихвалявся відібрати наших дружин?

– Чули, – приземкуватий Качур сумно глянув на свої ноги. Не побігаєш на таких коротких, та ще й з перетинками.

– То як, домовилися? – наполягав червонястий організатор змови.

– Було б добре провчити нахабу, але з мене поганий боєць, – зарюмсав Гусак.

– І з мене, – в унісон скиглив Качур.

– А в мене занадто легка вагова категорія, – жилавий Півень хвацько струсонув шикарним гребенем.

– Н-не знаю, – Гусак почвалав до огрядних гусинь.

– Я так, як він, – і Качур зрадив.

– Боягузи! – Півень лишився наодинці з проблемою.

Курочки клювали зерно, качки бовталися у воді, а гусині, збившись в моноліт, тривожно гигикали на Ґиндика, котрий вже підбирався до них.

Гусак насторожився, розпачливо гигикнув у відповідь, бо ж треба відстоювати своє право на дружин.

– Розбирайся тепер самотужки, а я подивлюся на тебе, розумнику! – кукурікнув Півень і зайняв зручну позицію для спостереження.

Вайлуватий Качур забився за корито й відчайдушно кликав Півня на допомогу.

Назрівала бійка.

Гусак витяг шию і грізно зашипів. Та цим примітивним залякуванням Ґиндика не зупиниш. Велика птиця танком сунула до гусинь.

– Всі жінки мої! – розпинався набундючений Ґиндик, б'ючи розпущеними крилами об землю. – Гил-гил-гил! – огидна гола голова, схожа на грифову, переможно сіпалася.