Підлиза

В глибині лісу на сонячній галявині височів старезний крислатий дуб. Під його коренями в просторих норах пригрілися родини борсука Чорносмуга та зайця Вухастика. В дуплах, вистелених сухим листям, розкошували білки, а на гілках звили гнізда пташки. В ожинових кущах поблизу дуба мешкали їжаки, а біля болота на краю галявини рохкали кабани.

Звірі жили дружно, гостювали один в одного, пили чай, гризли горіхи, розповідали кумедні історії та гадали, що так буде завжди.

Похмурого ранку, коли важкі хмари заполонили небо, і почав накрапати дощ, лісовою стежкою рухався тхір Гнут. Прізвисько отримав за гнучку спину. А ще звірятко полюбляло підлизуватися до будь-кого в надії отримати зиск. Так і жило, бігало перекотиполем від одного лісу до іншого. От і зараз, вгледівши розкішне дерево, Гнуту закортіло в ньому оселитися. Шкода, що всі місця зайняті. Тхір бачив, як мешканці ховалися в затишні домівки й вирішив спробувати щастя. Підбіг до білочки, яка збирала в мішечок жолуді, й спитав:

– Агов, красунечко красотулечко, дозволь підсобити? – тхір запопадливо кинувся помагати. – Така гарна й роботяща.

– Ти хто й звідки взявся? – білочка притисла до себе кілька тугеньких плодів дуба.

– Гнут я. Біда в мене сталася, – затягнув сумну пісню тхір. – Вигнав мене з рідної оселі страшний звір. Ходжу лісом, притулку шукаю. Був у лисичок-сестричок, у вовчиків-братчиків, але вони прогнали. Чужий я в лісі, – тхір жалісливо схлипнув. – От якби хтось хоч на ніч прихистив. Дощ починається. Ти сховаєшся, а я змокну й помру від застуди.

– А я Білогрудка. Ходімо, поговориш з батьком.

– Мені б десь унизу, – сильніше зарюмсав Гнут.

– Тоді погомоню Вухастиком, – білочка постукала в овальні дверцята, зроблені з товстої кори.

На порозі з’явився огрядний зайчище:

– Привіт, по що прийшла?

– Привела бідне звірятко, яке вигнали з рідної оселі. Прихистіть, пане, на одну ніч.

– Місця вистачить, – приязно посміхнувся заєць. – Хай заходить, відпочиває, а згодом повечеряє з нами.

Тхір улесливо вигнувся:

– Уклінно дякую за вашу чарівну гостинність, господарю, – прослизнув у простору нору й улігся на товсту трав’яну підстилку. Скоро зігрівся й прислухався до стукоту дощових крапель. Незчувся, як задрімав. Розбудив господар і запросив до столу, де зібралася родина. Зайчиха ставила миски з морквяними салатами, а посередині височіла піраміда соковитих капустяних листків.

– Вам, пане, з олією, чи без? – поцікавився Вухастик.

– Без, – тхір повів носом. От якби мишку смажену запропонували, чи пташку фаршировану. Вегетаріанці, але житло мають пристойне. Заздрощі породили хитрий план заволодіння чужою власністю. Гнут, вдаючи голодного, поїв листячко, пожував салатик, а потім, скоса зиркнувши на вертких зайчат, повів підступну розмову:

– Ви сидите спокійнісінько в нірці, п’єте, їсте, а не підозрюєте, що братчики-вовчики та лисички-сестрички задумали вами поживитися, тому поспішив попередити про загрозу.

Зайці перелякалися.

– У нас домовленість, – забелькотів господар. – Сам ведмідь Кошолап затвердив правила. Ми в сусідній ліс не ходимо, а вовки й лисиці сюди не потикаються.

– Ви такі пухнасті, такі гарні. Шкода мені вас, – тхір гладив по голівці найменше зайченя й пускав сльозу. – Правила порушуються. Була історія з кротом. Рив той трудоголік хід підземний і застряг у сітці. Сітка заборонена, але хтось її закопав і поласував жирним кротом. А пташки? Сови та кібці їх полюють. От вам і правила.

– Тут поруч дикий кабан живе, – занепокоєно сказав господар. – З ним погомоню, – встав і за двері.

А тхір далі теревенив про лісові жахіття, змушуючи тремтіти бідних зайченят і матір зайчиху.

– По всьому виходить, що треба вам кудись далі перебиратися, де не дістануть братчики-вовчики та лисички-сестрички, – Гнут вигинався й усіляко підлизувався до зайців, а сам планував, куди поставить ліжко, стіл, лавки. Однієї нори буде малувато. Ліпше заволодіти всім деревом.

– А хто сусід? – обережно спитав тхір у заплаканої зайчихи.

– Борсук Чорносмуг.

– Я до нього, – підлиза в’юном вислизнув назовні, оббіг товстелезний стовбур і постукав у масивні, зв’язані з гілок двері.

– Хто там?! – спитали басовито.

– Тхір Гнут особисто проситься до пана борсука на аудієнцію по вельми важливому питанню стосовно безпеки вашого шанованого сімейства.

– Заходь, – Чорносмуг заінтригований і радий прийняти гостя здалеку.

Підлиза обдивився простору охайну нору. Вона значно більша заячої. Якщо й товстуна Чорносмуга вдасться обдурити, то можна буде житлову площу об’єднати й вийде шикарна квартира.

Тхір навшпиньках підкрався до здивованого борсука й гаряче зашепотів:

– Я щойно від зайців. Господар Вухастик пакує пожитки, аби з родиною дременути вглиб лісу.

Чорносмуг аж рота роззявив:

– Чи він не збожеволів часом? З якого переляку? У нас дружна компанія. Хто посмів образити зайців?