Турнір жуків

Бронзівка Шумлива пролітала повз грушу, коли вгледіла двох жуків-оленів. Великі броньовані комахи сиділи на товстій гілці й вихвалялися своїми прикрасами. Блискучий жук зацікавився й повернув назад, аби підслухати суперечку.

Перший підняв масивну голову, вигнув тулуб, розпушив щіточки вусиків і гордовито скрипнув рогами:

– Поглянь, Коричневий, я більший за тебе.

– Та ні, Брунатний, я таки довший.

– Е, Коричневий, махлюєш. Посунься назад. Куди це ти виперся?

– Це ти махлюєш, – сердився Брунатний.

Жуки зчепилися в запеклому поєдинку. Стукалися рогами доки Брунатний не звалився в гущавину листя.

– Досить мірятися силою, – скрипів жук-олень, вибираючись на чисте. – На землю впаду.

– І впадеш! – погрожував Коричневий. – Ти образив мене до самих кінчиків лап!

– Еге, ображений на всі роги. Ти махлював, бо вперся в стовбур. Я сильніший…

В цю мить Шумливій закортіло ближче познайомитися з великими жуками:

– Агов, великокаліберні незграби, нумо дружити! – бронзівка зависла над рогачами, милуючись міцними обладунками. Та жукам начхати на лискучу дрібноту. В них важливіша справа з’ясовування стосунків.

– Агов, глухі тетері, звертаюся до вас! – роздратовано гула бронзівка.

– Чого тобі, зелена нахабо? – Брунатний посунувся назад. – Сідай між нами.

Зелений жук послухався:

– Я Шумлива.

– Я Брунатний, а то Коричневий. Чому хочеш з нами дружити? Своїх мало? Он скільки комах у саду.

– Набридло про пилок торохкотіти. Прагну інтелектуального спілкування, а то життя минає в турботах і плітках. З вами цікавіше. Ви бойовий турнір ведете. А в садку життя нудне. Бджолам ніколи: до вулика нектар тягають відрами. Працюють на знос. Мухи вміють лише лаятися. Метелики чепуруни й сноби. Клопи-солдатики живуть набігами. З хрущами було весело, але вони пропали. У джмелів своя компанія, оси злющі хижаки. З ким дружити?

– Тяжко тобі, – Брунатний виразно клацнув рогами.

– Співчуваю, – Коричневий натяк зрозумів. – Хочеш стати такою, як ми?

Бронзівка спантеличено потерла лапками:

– Поясніть.

– Ти прагнеш нашої компанії?

– Так.

– То повинна бути схожою на нас.

– Це обов’язкова умова? – Шумлива разів у п’ять менша за жука-оленя.

– Хоча б трішки. Жук-носоріг Товсторіг забронює тебе по вищому ґатунку.

– А я літатиму? – розхвилювалася бронзівка.

– Звісно. Матимеш полегшений варіант. Організуєш між садковий турнір жуків, збереш глядачів, покажеш се… – Коричневий задрімав.

– Скажеш Товсторогу, що від нас, інакше він з тебе зробить бабку, – попередив Коричневий.

Шумлива гайнула до сусіднього дерева, де сидів носоріг, але довго шукала, бо той жук уміло маскувався. Спершу бронзівка попитала нічного метелика, потім двох мурашок, але ніхто з них не чув про жука з рогом. Поміг зелений клоп Смердючка, котрий сидів у гордій самотності й час від часу отруював повітря пахучими виділеннями. Клоп і показав крихітне дупло, де переховувався Товсторіг. Тут у нього була майстерня. Обладунки різних розмірів і кольорів трималися на акацієвих колючках, а господар дрімав на підстилці з листя.

– Товсторіг! – бронзівка всілася на краєчок дупла. – Прокинься, є робота!

– Хто так рано? – завовтузився товстий жук. – Приймаю  увечері.

– Еге, ввечері спатиму, – Шумлива пригадала настанову й додала вагомо: – Я від Коричневого та Брунатного. Просили посприяти апгрейду моїх обладунків.

Рогатий жук протер маленькі оченята, роздивився зелено-мідну облуду прохачки:

– Чим рідна погана?

– Вразлива для дзьобів горобців. Зроби міцну, як у жуків-оленів. А ще хочу взяти участь в турнірі та вибороти призове місце.

– Тобі підійде полегшений варіант, – категорично заявив Товсторіг.

– Згода, – бронзівка зручно вмостилася посередині майстерні й приготувалася до оновлення.

Жук-майстер зняв панцир оленя, розібрав на складові частини, змастив клеєм з вишні та заходився мостити на Шумливу. Пластинки лягали криво. Доводилося підрізати. Найскладніше прилаштувати роги. Майстер старався, проте оленяча прикраса переважувала маленьке тіло, тому половину відпиляв. Обдивився роботу. Трохи кострубато, зате клієнтка вільно рухається. Товсторіг попросив Шумливу поворушити надкрилами.

– Добре, – майстер задоволений роботою. – Тепер спробуй злетіти. Не зможеш, зніму обладунки, інакше з голоду помреш. Учора прилітав комар, якому забаглося стати метеликом. Прилаштував крильця молі, однак і вони були заважкими. Зламав, сердешний, три ніжки.

– В мене вийде, – Шумлива готова на будь-які жертви, аби зрівнятися з оленями. Напружилася, відштовхнулася й полетіла… вниз. Шумлива злякалася й енергійно загуділа прозорими крильцями. Проминула половину саду, перш ніж вдалося перебороти тягар нових обладунків і не звалитися в густу траву. Зрештою зробила коло й повернулася до груші.