Годівниця

Стару прибрали, бо вона відслужила своє. Пташки вже боялися до неї підлітати. Чорна, кособока, ще й скрипіла та розгойдувалася при слабкому вітру. А була зима. Така собі. Снігу випало трішки. Пташкам вистачало корму, тому годівниця їм байдужа. Не одразу помітили, що страшна споруда у вигляді хатки пропала, а натомість з’явилася нова. Дивна була вона. Прозора, висока й намертво прикручена до товстої гілки. Горобці та синиці зрідка сідали навколо того дива й перемовлялися:

– Чірік! Чірік! Яка смішна! – горобець Брунатне Крильце торкнувся дзьобом червоної кришечки. – Вчора пролітав, сів і роздивився.

– Для чого вона тут висить? – вертлява синичка Зеленушка крутилася навколо пляшки.

– Чірік, звідки мені знати? – розгубився горобчик.

– От уже хвалько, – докоряла Зеленушка. – Вчора він побачив. То розібрався б, що це таке.

Присоромлений горобець згарячу пообіцяв дізнатися.

Зграя пташок полетіла клювати торішнє зерно, а Брунатне Крильце набурмосився на гілці. Довго сидів горобчик, аж поки голод не змусив кинути споглядання. Полетів на город, де серед грудок землі лежало трохи соняшникового насіння. Полущив похапцем і назад. Скоро смеркатиме, а в маленькій голівці жодної ідеї. Напевно, то пастка. Брунатне Крильце посунувся назад. Сміливість розчинилася в підозрах.

– Чірік! Чірік! – репетував горобець. – Летіть звідси! Пастка! Пастка!

– Де?! – питала горлиця Чорна Шийка, всівшись на дріт.

– Ось ця річ, котра висить піді мною.

– Подивлюся ближче, – велика пташка облетіла вишню, всілася прямо перед прозорою пляшкою й клюнула дзьобом. – Тверде, – змахнула крильми й полетіла на сусідню вулицю.

Горобець зважився й собі клюнути:

– Справді, тверде та неїстівне, – пташка збиралася чкурнути геть, проте втримала обіцянка. Питатимуть, для чого, а горобчик не знатиме відповіді. Соромно буде, свої зневажатимуть. А як дізнатися? В кішки спитає. Вона якраз вмивалася на доріжці.

– Агов, пухнастий килимок, підкажи, що то на вишні таке прозоре висить?

Доглянута хижачка примружила зелені очі, визначила відстань до здобичі й ліниво позіхнула:

– Я погано бачу, – муркотіла хитра киця. – Почекай, заскочу на дерево й разом розберемося, – кішечка вчепилася пазурами в стовбур і видряпалася до горобця. А той пострибав аж на край гілки.

– Мур, чом так далеко? – кішечка ласо облизнулася. – Сьогодні я не полюю. До того ж ти надто дрібний для мене. Пір’я багато, а м’яса мало. Не бійся, я безпечна. Нумо, давай разом подивимося. Підлітай ближче.

– Ні, я здаля спостерігатиму, – горобець обережний: довіряти котам – себе обдурити.

– Ну, то я пішла, – образилася киця. Роздратовано змахнула пухнастим хвостом і чкурнула за хату.

Пташки сідали на вишню й питали горобця про дивну річ, але пернатий лише тріпотів крильцями й цвірінькав, що скоро таємницю розкриє. Зеленушка теж прилетіла, зневажливо пискнула й подалася до подруг клювати пшоно.

Раптом на доріжці показалася людина. Підійшла до вишні й насипала в прозору пляшку жменю зерна.

– Я знаю, знаю! – радісно цвірінькнув горобчик. – Годівниця, годівниця! – Брунатне Крильце кинувся до зграйки родичів, але вони сприйняли розгадку прохолодно: всі ситі, а скоро ніч і час подумати про безпечне місце для відпочинку.

Горобець дуже образився. Оскільки на городі до пуття не наївся, то вирішив посмакувати свіжим кормом. Підлетів і з розгону стукнувся об прозору перепону:

– Чірік, чірік, що це таке? – пташка з переляку ледь не впала на землю, проте встигла вчепитися кігтиками за гілочку. Зерно чудово видно, а дістати зась. Тільки людина вільно сипала корм, отже повинен бути отвір. Горобець довго мучився, але без успіху:

– Що за годівниця така хитра, – пташка і знизу підбиралася, і згори, і з боків. Пробувала дзьобиком пробити дірочку, але тільки подряпала гладку поверхню. Роздратована пташка вже збиралася летіти геть, як до вишні прибилася горлиця:

– Вур, вур, Брунатне Крильце, дізнався, що це за штука?

– Годівниця. Он скільки зерна, а тільки не подужаю дістати його.

– Дай-но спробую, – горлиця полюбляла пшеницю. Довго крутилася навколо пляшки, проте пташка завелика. Мостилася до годівниці з різних боків, а все марно. Вуркнула: «Сам розбирайся», а сама зникла.

Горобець до смерку бився над секретом, але скоро здався й забився під шиферний дах.

Уночі випав сніг і товстим шаром укрив дерева, землю, будівлі.

Брунатне Крильце на ранок продер очі й здивувався разючій зміні. Пропала трава, а з нею дрібні зернятка й крихти хліба.

Пташки репетували: їхні угіддя сховалися під білою ковдрою. Що їсти? Як вижити? Пернаті кинулися до годівниць у дворах, видзьобали рештки корму, а Брунатне Крильце вперто шукав розгадку. Зрештою, горобчик випадково звалився всередину прозорої пляшки. Перелякався, стрибнув убік і стукнувся об стінку. Забився, бідненький, в істериці, адже гадав, що таки втрапив у пастку. Потроху заспокоївся, підкріпився, а потім примітив невеликий отвір.

– Ось він! Чірік, чірік! – горобець вирвався на волю. Задоволений перемогою, всівся на гілку й почав чистити крильця. Відтепер триматиметься годівниці й переживе скрутні часи.