Найсильніший жук

Трава прогиналася під важким броньованим темно-коричневим тілом. Великий жук проломлювався крізь густий частокіл стебел, аж поки не вибрався на вузеньку стежку. Жук Рогач зіп’явся на чіпкі задні лапи, вигнув тулуб і голосно скрипнув кривими відростками:

– Я – найсильніший жук у світі! Хто сумнівається, виходь боротися!

Поблизу пролітала оса. Почула грізний заклик, загальмувала, роздивилася й зневажливо дзикнула:

– Ось я вжалю, хвалько, будеш знати!

Броньована комаха повільно розвернулася:

– Нумо, позмагаємося! А може боїшся, тюхтійко?!

Оса спікірувала згори, штрикнула жалом панцир. Еге, справді, жук сильніший. Відлетіла на порядну відстань:

– Ти надто великий. Не та вагова категорія. Ліпше з бджолами боротимуся.

– Злякалася! – Рогач повз далі, викликаючи кожного зустрічного на поєдинок. З усієї зустрічної комашиної дрібноти лише мураха прийняла виклик:

– Я підіймаю вагу вдесятеро більшу за свою. Здолаю чудовисько на славу свого мурашника, – крихітне членистоноге відважно кинулося на Рогача. Мурашка кусала лапи, черевце, надкрилки. Байдуже великому жуку. Втомилася мураха. От якби всім разом напасти, швидко б здолали, проте правила забороняють. Тільки сам на сам.

Відступила мурашка й визнала поразку:

– Ти найсильніший жук!

Рогач гордовито почвалав стежкою далі. Назустріч дріботів клоп-солдатик.

– Стій, нікчемо! – наказав броньований жук. – Нумо боротися!

Клоп знизу вгору глянув на чудовисько та й побіг у своїх справах.

– Злякався! – Рогач презирливо клацнув відростками й подався шукати достойного суперника. Біля річки шукав, під деревом дивився, у густу траву заглядав. Усі зустрічні боялися прийняти виклик. Засумував Рогач:

– Виходить, я один такий сильний на світі. Нема достойного суперника.

– А зі мною? – з-за горбика виповз великий темно-фіолетовий Турун.

– О, нарешті! – зрадів жук-олень, приймаючи бойову стійку. – Нападай!

Турун у запалі кинувся на удвічі більшого за нього мастодонта. Попервах виручала маневровість. Темно-фіолетовий крутився, стрибав у різні боки, підбігав до Рогача то ззаду, то спереду, хватав за лапи, однак товста броня надійно захищала неповороткого жука-оленя. Зрештою Туруну набридло боротися, й він ганебно втік, побажавши на прощання:

– Ти з жуком-носорогом змагайся. Той упертий, не відступить.

Почувши про ймовірного достойного суперника, Рогач почвалав стежкою й усіх розпитував про того сильного жука.

Метелики показували на дерева, заклопотані бджоли презирливо гуділи, комарі пищали про кров, павуки примірялися обплести чималу тушу міцними тенетами, а більшість зустрічних розбігалася врізнобіч. Навіть волохатий смугастий джміль злякався Рогача й хутко звільнив дорогу.

Довго блукав жук-олень, втрачаючи надію знайти того носорога, аж раптом згори впав темно-брунатний жук з довгим вигнутим рогом:

– Кажуть, шукав зустрічі зі мною?! Нумо боротися!

Два броньованих монстри зійшлися на стежці. Стукнулися рогами, розійшлися. Жук-олень більший і вищий, тому суперник прагнув підлізти під черево й проштрикнути гострим виростом менш захищену частину тулуба. Рогач розгадав тактику суперника, присів на зігнуті в суглобах лапи й люто клацав рогами, не підпускаючи до себе близько жука-носорога та відтісняючи того до густих трав’яних заростей.

Впертий суперник завзято кидався на жука-оленя всією масою тіла, сподіваючись дістатися вразливих очей, але зрештою визнав свою поразку:

– Ти найсильніший, але варто було спробувати, – присоромлений носоріг зник поміж стебел трави.

– Де почесті, слава та визнання?! – Рогач очікував овацій, вшанування, дифірамбів, призів. Натомість отримав прочухан від Бронзівки:

– Даремно хизуєшся. Є сильніші за тебе істоти, але вони не шукають пригод.

– Покажи їх! – сердився Рогач. – Хочу з ними боротися!

– Сам напросився, – Бронзівка полетіла до найближчого дерева. Звідти почулося цвірінькання, а згодом сіро-коричнева пташка всілася поруч з жуком-оленем, обдивилася з усіх боків.

– І оце з ним боротися? – Горобець легенько ткнув дзьобиком у тулуб броньованого жука. Рогач перевернувся на спину й безпорадно дриґав лапками.

– І оце найсильніший? – презирливо цвірінькав Горобець. Ще раз клюнув і повернувся до свого гнізда.

Жук довго приходив до тями, потім довго борсався на спині, намагаючись прийняти нормальне положення, потім відпочивав, а згодом був змушений зізнатися:

– Згоден, є сильніші за мене, але серед комах усе ж таки я найсильніший!