Горобець і Кібець

Горобцю жилося тяжко: тільки й дивись, аби не потрапити в пазури Кібця. Весь час дрібна пташка оглядалася на всі боки, маскувалася, рятувалася.

Набридло Горобцю таке життя й надумав мандрувати, аби знайти краще місце, де великі й малі птахи живуть в мирі, а їжі вистачає на всіх. А коли відлітав, натрапив на Кібця.

– І куди це мій обід летить? Ану, горобчику, завертай до мене. Я дуже голодний.

– Обійдешся, – чірікнув Горобець й заховався в купу хмизу.

Кібець кинувся слідом, але заплутався в гіллі й застряг. А тут Кішка підкралася, ласо облизуючись.

– Рятуй, горобчику! Обіцяю не полювати на горобців, а тільки на мишей.

– Ну, дивись. Обдуриш, начувайся, – маленька пташка спритно виплуталася з плетива гнучких гілочок і сміливо кинулася навперейми Кішці. Та сахнулася назад, зашипіла:

– Ти куди лізеш, розбишако?

– Кібця рятую! – сіра пташка підлетіла до голови хижачки й дзьобнула вухо. Кішка злякалася, підстрибнула й спробувала збити нахабу лапою.

– Тікай, поки цілий! – гнівно нявкнула Кішка й поспішила до безпорадного Кібця.

Горобець послухався поради й зник.

Задоволена хижачка м’яко підібралася до Кібця, готуючись поласувати дичиною, як десь поруч почувся загрозливий гавкіт. Кішка обернулася, вигнула спину, зашипіла люто, проте це аж ніяк не збентежило кудлату Собаку. Хижачка миттю забула про здобич, побігла до дерева й видряпалася аж на верхівку:

– Ти чого причепився?! Що я тобі зробила поганого?! Няв!

– Гав! Горобець попросив! Ти Кібця хочеш з’їсти, а я тебе! Злазь!

– Ще чого! – Кішка вмостилася на тонкій гілочці, але допікав Горобець болючим клюванням.

Тим часом Кібець виплутався з пастки й поміг звалити смугасту тваринку на землю. Кішка, рятуючись від Собаки, дременула в кущі й сиділа там дуже довго, поки Собаці набридло чатувати.

З того часу кібці не чіпають горобців, а полюють здебільшого на мишей. А кішки пам’ятають образу й при нагоді мстяться сіро-коричневим пташкам.