Глава 9: Навчання в Горах Драконів

Гори Драконів височіли на горизонті, немов зуби древнього звіра, що прокусує саме небо. Вершини були вкриті вічним снігом і попелом, а між ними клубочився гарячий пар від підземних вогнищ. Кайрос ішов уперед, не відчуваючи ні холоду, ні спеки. Його нова броня з шипами на плечах і черепом на поясі тихо бряжчала при кожному кроці. Вогняний Меч Війни висів за спиною, руни на ньому ледь пульсували.

На шипастому плечі сидів Аш’раель — маленький фенікс, чиє пір’я постійно тліло м’яким золотаво-червоним вогнем.

— Ти мовчиш уже три дні, Кістковий, — зауважив фенікс мелодійним голосом у голові Кайроса. — Знову думаєш про дівчину?

Кайрос ледь нахилив череп.

— Думаю про те, як швидко все згорає. Навіть вогонь.

Аш’раель клацнув дзьобом, ніби сміючись.

— Тому ми й ідемо до дракона. Він навчить тебе, як тримати полум’я в руках, а не дати йому спалити себе.

Підйом був важким навіть для скелета. Круті стежки, каменепади, отруйні пари, що піднімалися з тріщин. Один раз на них напала зграя крилатих ящероподібних істот. Кайрос випробував нову зброю: Вогняний Меч Війни розітнув повітря палаючою дугою, а шипи на плечах розірвали крила нападників, коли він увійшов у «Кістковий Вихор». Аш’раель допомагав спалахами живого вогню, що відволікали ворогів.

На четвертий день вони досягли вершини — величезної печери, з якої виривався гарячий вітер. Усередині, на купі золота і старих кісток, лежав старий дракон на ім’я Вел’горн. Його луска була темно-червоною, з тріщинами, з яких сочився розпечений магматичний вогонь. Очі дракона відкрилися — глибокі, древні, з вертикальними зіницями.

— Кістковий Лицар Морвейна, — прогримів дракон, і стіни печери затремтіли. — І маленький фенікс, який все ще пам’ятає моїх предків. Чого шукаєш?

Кайрос вийшов уперед.

— Сили. Магії вогню. Я хочу поєднати її зі своїм «Кістковим Стилем». Щоб ніхто більше не загинув через мою слабкість.

Вел’горн повільно підвів голову. Його погляд пронизував наскрізь.

— Вогонь — це не просто полум’я. Це гнів. Це життя, що пожирає. Якщо ти не навчитеся його контролювати, він спалить те, що в тебе залишилося від душі.

Навчання почалося відразу.

Дракон навчив Кайроса першого уроку — «Полум’яного Дихання». Кайрос стояв у центрі печери, тримаючи Вогняний Меч. Він вбирав жар від магми Вел’горна крізь кістки і пропускав його через руни меча. Перші спроби були невдалими: полум’я виривалось хаотично, обпалюючи навіть його власну броню. Аш’раель жартував, що скоро від Кайроса залишиться лише купа попелу.

Але Кайрос вчився швидко. З кожним днем він поєднував старий «Кістковий Стиль» з новою магією. «Полум’яний Кістковий Стиль» народжувався на очах: удари кулаків, посилені вогнем, залишали після себе палаючі тіньові сліди; «Вихор» тепер супроводжувався кільцем полум’я, що обпалювало все навколо; шипи на плечах могли розжарюватися і пронизувати ворогів розпеченим металом.

Вел’горн спостерігав уважно.

— Ти втратив когось, — сказав він одного вечора, коли Кайрос відпочивав (тобто просто стояв нерухомо). — Це видно по твоєму вогню. Він гнівний, але не сліпий. Це добре. Сліпий вогонь пожирає власного господаря.

Кайрос провів кістковими пальцями по черепу на поясі.

— Її звали Ліра. Вона показала мені, що навіть скелет може йти поруч із живим. Тепер я йду сам. Але її вогонь... я хочу нести його далі.

Дракон кивнув важко.

— Тоді візьми останній урок. «Серце Полум’я». З’єднай свій холод некромантії з жаром війни. Стань мостом між смертю і життям, яке горить.

Фінальне випробування було жорстоким. Вел’горн випустив на Кайроса потік справжнього драконячого полум’я. Скелет стояв у центрі пекла. Броня розжарювалася, кістки тріщали, Вогняний Меч ревів. Кайрос пропустив вогонь крізь себе, поєднавши його з тінню. На мить у порожній грудній клітці спалахнуло справжнє тепло — не чуже, а його власне.

Коли полум’я вщухло, Кайрос стояв цілий. Його броня набула нових вогняних рун, а очниці світилися глибоким червоно-фіолетовим світлом.

Вел’горн задоволено видихнув хмару диму.

— Ти готовий. Іди. Наступний фрагмент чекає глибше в горах. Але пам’ятай: вогонь, який ти носиш тепер, може спалити не лише ворогів.

Аш’раель злетів на плече Кайроса, його пір’я яскраво спалахнуло.

— Непогано, Кістковий. Тепер ти справді виглядаєш як хтось, кого варто боятися.

Кайрос стиснув рукоять Вогняного Меча. Полум’я відреагувало на його волю, згортаючись у спокійне сяйво.

Він вийшов з печери дракона сильнішим. Полум’яний Кістковий Стиль народився. Але в глибині свідомості залишалася тиха, холодна порожнеча — нагадування про Ліру і про ціну, яку він платить за силу.

Попереду чекали нові битви.