Глава 8: Місто Тисячі Духів

Місто Тисячі Духів постало перед Кайросом на світанку, коли сіре небо Аетерії ледь-ледь порожевіло від прихованого сонця. Величезні стіни з чорного базальту, вкриті рунами, що постійно мінилися, ніби дихали. Над брамами кружляли прозорі силуети — духи предків, що охороняли місто. Тут, у цьому місці, живі й мертві давно навчилися співіснувати. Люди, ельфи, орки, гноми та примарні істоти ходили вулицями пліч-о-пліч, торгуючи, сварячись і укладаючи угоди, які часто коштували душі.

Кайрос ступив під арку брами. Його нова броня тихо клацала при кожному кроці: темні пластини з гострими шипами на плечах, череп на поясі, що горів рівним червоним вогнем. У правій руці він ніс Вогняний Меч Війни, загорнутий у старий плащ, щоб не привертати зайвої уваги. Порожні очниці світилися холодним фіолетовим. Вартові — суміш живих орків і примарних лицарів — лише кивнули, пропускаючи його. У цьому місті скелети-воїни не були рідкістю.

Вулиці були вузькими, заплутаними, наповненими запахами ладану, смаженого м’яса, крові та ефірної магії. Духи пронизували наскрізь стіни будинків, шепочучи таємниці перехожим. Кайрос ішов повільно, відчуваючи на собі погляди. Дехто відвертався зі страхом, дехто дивився з повагою, а хтось — з жадібністю.

«Тут ти знайдеш інформацію про наступний фрагмент, — пролунало в голові Морвейна. — І силу. Але будь обережним. У цьому місті навіть мертві можуть зрадити.»

Кайрос знайшов притулок у «Кістяній Чаші» — підпільній таверні в нижніх кварталах, де збиралися найманці, некроманти та ті, хто шукав заборонених артефактів. Всередині панував напівморок, освітлений зеленими примарними вогниками. За столами сиділи орки, що грали в кості з духами, ельфійські магеси, які торгували спогадами, і скелети, подібні до нього, але без його сили.

Він сів у кутку. Господар — старий гном з одним примарним оком — поставив перед ним кухоль, хоча Кайрос не пив.

— Шукаєш роботу, Кістковий Лицарю? — хрипко запитав гном, помітивши руни на мечі та шипи на броні. — Підпільні бої сьогодні ввечері. Переможець забирає половину ставок і інформацію від Переможеного.

Кайрос кивнув. Гроші йому були не потрібні, але інформація — так. І можливість випробувати нову зброю.

Бої проходили в глибокому підземному арені під містом — величезній печері, де стіни були вкриті кістками попередніх бійців. Сотні глядачів — живих і мертвих — заповнили трибуни. Повітря вібрувало від ставок і криків.

Перший супротивник Кайроса був могутнім орком- берсерком, озброєним двома сокирами. Орк заревів і кинувся вперед. Кайрос не став витрачати час. Він вихопив Вогняний Меч Війни. Клинок спалахнув палаючою тінню. Один точний удар — і меч пройшов крізь сокиру, розплавивши метал, і вгризся в плече орка. Руни на лезі спалахнули, висмоктуючи частину життєвої сили. Орк упав на коліна, корчачись від пекучого болю в душі.

Другий бій — проти ельфійської тіньової танцівниці. Вона була швидкою, як вітер, зникала в тінях. Але Кайрос увійшов у «Кістковий Вихор», шипи на плечах розітнули повітря, а меч створював палаючі дуги, що не давали їй сховатися. Один удар плечима — і шип пробив її захист. Вона здалася.

Третій бій став найважчим. Супротивник — давній привид древнього воїна, майже такий же, як Кайрос. Їхній бій тривав довго: кістка об кістку, тінь проти тіні. Але Вогняний Меч Війни вирішив усе. Коли Кайрос завдав фінального удару, руни на клинку спалахнули яскраво, і привид розвіявся з криком, залишивши після себе кристал знань.

Переможець. Натхненний натовп ревів. Кайрос отримав мішок з монетами і маленьку сферу — кристал з інформацією. У ньому містилися чутки про наступний фрагмент Серця Кістки: він був схований у Горах Драконів, під охороною старого дракона, який колись служив Морвейну.

Коли Кайрос виходив з арени, до нього підлетіла дивна істота. Невеликий, але яскравий фенікс — не просто птах, а розумний, з розумними золотими очима та пір’ям, що постійно тліло м’яким полум’ям. Він сів на шипасте плече Кайроса, ніби це було найприродніше місце у світі.

— Ти цікавий, Кістковий, — пролунав у голові Кайроса мелодійний, злегка іронічний голос фенікса. — Я — Аш’раель. Багато хто називає мене Провідником. Я відчуваю в тобі вогонь старого бога і... втрату. Якщо йдеш у Гори Драконів, тобі знадобиться той, хто знає небо.

Кайрос повільно повернув череп. Фенікс не боявся ні шипів, ні палаючого меча, ні черепа на поясі.

— Чому ти допомагаєш?

— Бо мені нудно, — чесно відповів Аш’раель, ледь клацаючи дзьобом. — І тому що ти не намагаєшся мене з’їсти. Плюс... Морвейн колись врятував мій рід. Старий борг.

Кайрос відчув, як у грудній клітці щось ворухнулося. Не тепло Ліри, але принаймні не самотність. Новий супутник — міфічна істота, яка не загине так легко.

Вони вийшли на вулицю разом. Місто Тисячі Духів продовжувало жити своїм хаотичним життям. Духи шепотіли таємниці, торговці кричали, а десь у темряві Кайрос відчував погляд — Жнець ще не закінчив полювання.

Але тепер у нього був меч, броня, новий союзник і чітка мета.