Розділ 9: Расові передсуди та весільний апокаліпсис

Перед тим як у ресторації «Золотий Дракон» вибухнув перший весільний концентрат Ріанни, прадавнім родам та молодим закоханим довелося пройти через три кола сімейно-дипломатичного пекла, де головною зброєю були не бойові руни, а фірмові провінційні настоянки та столичні кодекси етикету.

Знайомство з батьками нареченої — це випробування, перед яким бліднуть навіть найвідважніші магістри бойової магії. А якщо наречена — спадкова некромантка з прадавнього роду Д’Авалосів, її дід — верховний демон, а ти сам летиш до родового замку Д’Авалосів  абсолютно насамоті, без групи підтримки, то зуби починають стукати навіть у того, в кому вирує дві найнебезпечніші крові Нижніх Світів та диких лісів.

Ашер стояв перед масивними воротами родинного замку Д’Авалосів, намагаючись заспокоїти власне дике єство. Після того, як вищий лорд Вергард стабілізував його магічний контур за допомогою латунних технологій, Ашер більше не був творінням яке погано контролювало свої «я». Він знову став тим, ким народився: напівдемоном-напіввовкулакою. Його високий силует у темно-графітовому мундирі виглядав абсолютно реальним, але внутрішня напруга змушувала зіниці періодично витягуватися у хижі вертикальні щілини, а на кінчиках пальців готові були вискочити гострі вовчі кігті.

Він глибоко вдихнув сире, насичене магією повітря, і впевнено постукав у дубові ворота важким бронзовим кільцем у вигляді черепа водяника.

За столом із білого мармуру сиділи батьки Лу’ни. Артур Д’Авалос, витончений аристократ із бездоганною поставою, меланхолійно розглядав стародавній родинний сувій, тримаючи в руці порцелянову чашку з трав'яним чаєм. Поруч із ним сиділа леді Долорес Д’Авалос. Вона була неймовірно витонченою, тендітною жінкою з блідою, майже прозорою шкірою та глибокими, мудрими очима знахарки. Долорес успадкувала цей дивовижний дар зцілення та травознавства від своєї матері й зовсім не була схожа на свого грізного, ексцентричного батька — верховного демона Вергарда. Від неї віяло спокоєм, аристократичним шармом та ледве помітним ароматом сушеної лаванди й лісових дзвіночків.

Ашер зробив бездоганний шляхетний уклін, як і личить офіцеру охорони Королівської Академії Магії.

— Маю честь представитися, вельмишановний Артуре Д’Авалос, леді Долорес, — твердим, глибоким баритоном промовив він, стримуючи вовче дихання. — Я — Ашер. І я прибув сюди, щоб просити руки вашої доньки Лу’ни.

Артур Д’Авалос повільно поставив чашку на блюдце, уважно оглянув гостя крізь свій срібний лорнет і шляхетно підняв брову: — Юначе, Лу’на писала нам про вас. Проте, якщо я не помиляюся, у звітах Академії ви значилися як... дещо нестабільна сутність. Зараз же я бачу перед собою вельми сильного представника двох досить... експресивних расових династій.

Долорес повільно підвелася. Її шовкова сукня кольору нічної фіалки м'яко зашурхотіла. Вона підійшла до Ашера, тримаючи в руках тонкий кришталевий флакон із золотавою знахарською есенцією. Вона не стала тикати в нього спицями чи кричати, як це зробив би її батько Вергард. Замість цього вона лагідно торкнулася його зап'ястя своїми прохолодними, витонченими пальцями знахарки, миттєво зчитуючи його магічний пульс.

— Яка дивовижна, чиста пульсація... — тихо, наче співав лісовий струмок, промовила Долорес, примруживши очі. — Шаленство вовка, приборкане демонічною волею. Але зачекай-но, хлопче... Ці латунні контури на твоїх кільцях... Цю просторову стабілізацію робив мій батько? Вергард особисто втрутився, щоб повернути тобі стабільність?

— Так, леді Долорес, — шанобливо відповів Ашер. — Лорд Вергард стабілізував мої родові канали минулого тижня в Академії.

Долорес лагідно посміхнулася, і в її очах спалахнула істинно аристократична гордість. Вона повернулася до чоловіка: — Артуре, ти тільки подивися на це. Мій дорогий батечко Вергард ніколи в житті нікому не допомагав безкоштовно чи заради простої примхи. Якщо він власноруч випалив ці руни для Ашера, це означає, що він бачить у цьому союзі велике магічне майбутнє нашої родини.

Артур Д’Авалос задоволено кивнув, підвівся і підійшов до Ашера, протягуючи йому руку для шляхетного потиску. — Що ж, Ашере. Раз ти пройшов суворий відбір мого тестя Вергарда і зумів підкорити серце нашої витонченої Лу’ни, для нас буде великою честю прийняти тебе до нашого аристократичного роду.

Долорес делікатно дзвікнула у маленький срібний дзвоник: — Ласкаво просимо, синку. Накажу подати наш найкращий ельфійський нектар та заспокійливий чай із білого лотоса. Тобі треба відпочити після такої довгої та напруженої подорожі насамоті.

Ашер нарешті полегшено зітхнув, а його вертикальні зіниці повернулися до нормального стану. Перше і найважче коло сімейної дипломатії насамоті було пройдено з абсолютною, безкомпромісною перемогою.

Знайомство молодого василіска Базіліо з батьками Ріанни відбувалося в куди більш вибухонебезпечній атмосфері. Батьки Ріанни — Горацій та Беатріс — були спадковими, затятими провінційними алхіміками-практиками, чий будинок на околиці болот більше нагадував пороховий склад під час пожежі.

Базіліо, одягнений у свій найкращий сливовий фрак і бездоганно накрохмалену шовкову хустку, злегка нервово поправляв окуляри, сидячи на стільці, який підозріло пахнув сіркою та динамітом. Поруч сиділа Ріанна, яка судорожно крутила в руках сушену мандрагору.

Горацій — кремезний чоловік із кущистими бровами та обпаленою бородою — підійшов до Базіліо, тримаючи в руці величезну скляну реторту, в якій вирувала фіолетова рідина.