Розділ 8: Весільний гамбіт, юридичні девіації та вища демонічна ресторація

Пилюка в розтрощеній залі Теоретичної магії потроху влягалася, але магічний і людський хаос лише брав новий розгін. Велетенський тридцятиколісний латунний всюдихід діда Едгара, міцно застряглий дупою між двома історичними колонами, глухо сичав полуничною парою, ніби ображена дика качка. Першокурсники, звільнені від гіпнозу, розгублено протирали очі й розползалися по кутках під пильним наглядом старости Кассіана, який уже заносив імена культистів до свого бездоганного шкіряного блокнота.

Ректор Торвальд, котрий досі сидів на підлозі біля вхідних дверей, раптом глибоко вдихнув вапняний пил, і це повернуло його до тями. Він повільно підвівся, обвів поглядом те, що колись було перлиною архітектурного ансамблю Академії, і його обличчя набуло багрово-фіолетового відтінку столичного баклажана.

— Руїни... — тихим, тремтячим баритоном почав Торвальд, але з кожним словом його голос злітав до ультразвукових висот оперної діви під час пожежі. — Моя найкраща, історична ритуальна зала! Дах дванадцятого століття, який пережив три облоги некромантів та два візити податкової інспекції! Склепіння, розписані особисто майстром Леонардусом! Вівтар із цільного шматка чорного обсидіану, за який ми виплачували кредит гномам останні тридцять років! І що я бачу замість цього?! Я бачу провінційний таран Д’Авалосів! Я бачу дідусів, які п’ють каву на дивані! Д’Авалоси, ви не просто стихійне лихо, ви — повне, абсолютне, ліцензоване банкрутство мого життєвого фонду! Я репетую! Я офіційно, протокольно репетую на всю столицю! Міністерство здере з мене шкіру і зробить із неї папки для нових звітів Клеменса!

Торвальд так запекло розмахував руками, що його ректорський капелюх із золотою китицею злетів із голови і влучно впав прямо в калюжу відьмацького варення Ріанни, яка розтікалася з пробитого бака всюдихода. Кіт Базіліо, який тільки-но виліз із-під коліс машини, миттєво зорієнтувався в обставинах, з хижим нявканням стрибнув на капелюх, почав люто дряпати золоту китицю кігтями й ганяти її по багряній рідині, розбризкуючи полуничні краплі на чисті штани старости.

— Пане Торвальде, шановний колего, благаю вас, не створюйте зайвих вібрацій у цьому й без того нестабільному повітрі, — раптом громоподібно, з неймовірним аристократичним пафосом промовив лорд Реджинальд.

Батько Базіліо-василіска, чий сюртук був розірваний на грудях, а руки досі прикрашала смарагдова луска, задоволено потирав долоні. На його обличчі горіла така широка й щаслива посмішка, наче він щойно виграв усі золоті копальні імперії. Він підійшов до ректора, важко опустив свою гігантську, напівтрансформовану лапу йому на плече і так струснув нещасного Торвальда, що у того ледь не вилетів монокль.

— Яке сміття? Які кредити гномам, про що ви кажете?! Я особисто, за власний рахунок, до останнього золотого наділу відновлю весь цей ваш архітектурний ансамбль! — весело закричав лорд Реджинальд, очі якого досі зблискували небезпечним зміїним вогнем. — Я випишу найкращих майстрів із південних скель, вони вам тут такий ремонт відбабахають — з підігрівом підлоги та басейнами для фамільярів! Я давно, ви чуєте мене, Торвальде, років двісті так щиро й глибоко не веселився! Це ж чистий, першокласний драйв столичного життя! Оце я розумію — виховання молоді! Тому, дорогий мій ректоре, у мене є до вас дві зустрічні, абсолютно безальтернативні пропозиції, від яких ви не зможете відмовитися, якщо хочете побачити золото на відновлення даху.

Торвальд, якого досі злегка нудило від полуничного диму, судорожно сглотнув: — Я-яких пропозицій, лорде Реджинальде?

— По-перше, я офіційно наполягаю на негайному введенні моєї скромної персони до Наглядової ради вашої Королівської Академії Магії. З правом вето і власним кріслом біля каміна. А по-друге... я відчуваю в собі величезний, просто нестримний педагогічний потенціал! Я особисто пропоную з наступного понеділка ввести в розклад Академії новий, обов'язковий предмет — «Практика вищого бойового етикету та дипломатія сили василісків». Я навчу цих ваших міських доходяг, як правильно розмовляти з податковою інспекцією за допомогою погляду і як одним ударом стільця ламати магічні контури культистів! Що скажете, колего?

Ректор Торвальд, почувши про «дипломатію сили» та оцінивши масштаб майбутніх руйнувань на лекціях вищого василіска, зблід, швидко й судорожно перехрестився тричі за провінційним обрядом, потім притиснув руку до серця, але, згадавши про рахунок за дах, приречено кивнув:

— Добре... Добре, лорде Реджинальде. Ви в Наглядовій раді. Навіть у Головній раді. І предмет ваш... ми введемо замість нудної теоретичної медитації. Тільки благаю, пообіцяйте, що стільці на лекціях будуть прикручені до підлоги магічними болтами!

Поки на тлі руїн вирішувалися глобальні адміністративні та фінансові питання імперії, у самому центрі зали, де повітря досі тримало тепле, сріблясте сяйво дару Лу’ни, панувала зовсім інша, трепетна атмосфера.

Ашер, чиє напівпрозоре єство зараз було напрочуд чітким і стабільним завдяки латунним кільцям демонічних технологій Вергарда, повільно підійшов до Лу’ни. Тонкий чорний клинок у його руці розчинився в повітрі, залишаючи лише легкий запах озону. Хлопець подивився на дівчину, і в його зазвичай холодних, примарних очах спалахнуло таке глибоке, ніжне й водночас палке почуття, що Лу’на мимоволі затамувала подих. Її лівий чобіт видав зовсім тихе, збентежене: «кря...».

Ашер повільно, з вишуканою грацією лицаря минулих епох, опустився на одне коліно прямо на розбиту мармурову плитку перед некроманткою. Він узяв її тонку, забруднену вапном долоню у свої прохолодні, але тепер абсолютно реальні й відчутні пальці.