Розділ 7: Профспілковий ультиматум та естетика руйнування

Пилюка від вщент розтрощеного магічного вівтаря та гострокутних уламків столітнього даху Королівської Академії Магії ще не встигла бодай мінімально осісти на мармурову підлогу, а головна ритуальна зала корпусу Теоретичної магії вже безповоротно перетворилася на повноцінну філію потойбічного пекла із затишним, яскраво вираженим качиним присмаком. Велетенський латунний тридцятиколісний всюдихід діда Едгара з диким металевим скреготом намертво заклинило між двома триметровими опорними колонами з античного граніту. Його гігантські колеса, вкриті залишками провінційного болотяного бруду, продовжували шалено, злісно обертатися в повітрі, а з покрученої латунної вихлопної труби ритмічно, наче за розкладом, вилітали великі рожеві кільця пари, що стійко й концентровано пахли відьмацьким полуничним зіллям Ріанни від кашлю, паленою гумою та розплавленою сіркою.

Професор Грейвор важко, спираючись на уламки цегли, підвівся на тремтячі ноги біля далекої стіни, куди його відкинуло вибуховою хвилею від падіння інженерного апокаліпсису. Його колись бездоганна, накрохмалена магічна мантія декана факультету тепер була повністю покрита товстим білим шаром вапна, а ліве багряне татуювання Культу Крові на плечі кумедно заклинило на початковій стадії магічної пульсації. Воно тепер безладно миготіло блідо-рожевим кольором, наче поламана вивіска дешевого столичного кабака в дощову ніч.

— Варвари... Провінційні, неосвічені технологічні дегенерати! — глухо, задихаючись від люті, прохрипів професор Грейвор, брудним рукавом витираючи кров із розбитої губи й дико, наче божевільний, дивлячись на галасливу родину Д’Авалос. — Ви щойно власними брудними руками знищили священний, виплеканий роками вівтар Первісного Насичення! Ви грубо й безповоротно порушили всю сакральну, витончену геометрію мого прадавнього ритуалу виклику!

— Ой, та яка там сакральна геометрія, професоре, ради усіх Богів, не смішіть мої сиві скроні та не псуйте мені настрій! — дід Едгар хвацько, з молодецьким задором вискочив із кабіни всюдихода, тримаючи в одній руці гігантський, важкий розвідний ключ, а в іншій — розлогі інженерні креслення, густо заляпані ранковою кавою. — Ваша сакральна геометрія застрягла в п'ятому столітті до нашої ери, шановний! Тут же всі магічні контури прокладені з кричущим, просто злочинним порушенням елементарної техніки безпеки Академії! Ніякої ізоляції ліній заземлення, зворотна тяга некро-каналів взагалі нульова, а цей ваш багряний кокон у центрі зали взагалі працює на якомусь неякісному столичну сурогаті та крові бідних першокурсників! Зараз я підключу сюди свій кишеньковий Синкро-Некро-Нейтралізатор тиску, і ми подивимося на практиці, чия інженерна думка вища й сильніша!

Грейвор від такої технічної образи буквально скипів. Очі професора налилися кров'ю, а з його пальців зірвалися перші багряні блискавки, націлені точно в голову діда Едгара. Професорський гнів був настільки потужним і концентрованим, що повітря навколо затріщало від напруги.

Проте блискавки так і не досягли своєї мети. Прямо на їхньому шляху, ніби з нічого, виник напівпрозорий, вугільно-чорний щит із пульсуючих кубів та складних геометричних ліній, що дивно поєднували в собі магію тіней та холодний механічний розрахунок. Блискавки Грейвора з коротким шипінням просто розчинилися в цьому захисному полі, не залишивши й сліду.

За щитом спокійно, з легкою посмішкою на вустах стояв Ашер. Навколо його рук оберталися тонкі, ледь помітні латунні кільця, вкриті найдрібнішими демонічними рунами. Це були ті самі унікальні технології утримання та стабілізації простору, яким його довгими вечорами на болотах навчав сам лорд Вергард. Демонічна інженерія дозволяла зв'язувати й гасити будь-яку чужу магію ще на стадії її формування, замикаючи силу ворога на саму себе.

— Професоре, тримайте себе в руках, — м'яко, але з чітким металевим відтінком промовив Ашер, злегка повернувши зап'ястя. Латунні кільця на його руках стиснулися, і Грейвор відчув, як його власні магічні канали всередині тіла наче зв'язало невидимими лещатами. — Демонічні технології стабілізації, знаєте, не дуже люблять хаотичні столичні істерики. Вони вимагають чіткості. А ви зараз надто емоційні для вченого.

— Едгаре, зачекай секунду зі своїм галасливим металобрухтом, дай нашій талановитій молоді спокійно висловитися і проявити себе, — ліниво, з глибоким смаком промовив вищий лорд Вергард Уфін, спостерігаючи за успіхами свого учня.

Вищий демон граційно, майже недбало змахнув своєю довгою рукою в повітрі, і навколо нього, розганяючи потойбічний багряний туман, миттєво матеріалізувався розкішний, обтягнутий дорогою шкірою диван прямо посеред брудних руїн та уламків стелі. Вергард зручно сів, по-хазяйськи закинувши ногу на ногу, делікатно підняв із пилу ту саму тонку порцелянову чашку леді Валерії, яку він дивом і з боєм утягнув з її замку перед від'їздом, і зробив маленький, витончений ковток ароматної кави. Навколо його ніг із густої темряви почали ліниво з'являтися триголові демонічні хорти. Вони тихо гарчали і з явним, голодним сумом дивилися на заюшеного кров'ю професора Грейвора, наче професійно оцінювали калорійність та поживність цього шановного декана.

І тут у гру нарешті вступив лорд Реджинальд. Батько Базіліо-василіска, остаточно скинувши з себе маску нудного провінційного землевласника, з диким, майже хлопчицьким реготом вискочив із кузова всюдихода. Його шляхетний сюртук був повністю розстебнутий, а очі горіли чистим смарагдовим полум'ям.

— О, Клеменс, паперова ти душа, шкода, що тебе тут немає! — закричав лорд Реджинальд, розминаючи свої гігантські пальці, які на очах перетворювалися на потужні зелені лапи з кігтями. — Професоре Грейвор, вважайте, що до вашої перевірки підключився незалежний аудит із південних копалень! Нам, василіскам, ваші криваві кокони — як легка закуска перед обідом! Рейнаре, синку, дай-но мені он ту велику залізяку, я покажу цьому міському інтелігенту, як працює справжній фізичний тиск!