Пролог: Про користь заспокійливого та шкоду державного аудиту

У кабінеті ректора Королівської Академії Магії, вельмишановного та зазвичай непохитного Торвальда, останнім часом пахнуло зовсім не так, як належало б закладу з тисячолітньою історією. Тут більше не відчувалися витончені й шалено дорогі столичні чорнила з ароматом мускусу, якими підписували дипломи спадкових графів. Не пахло тут і шляхетним пилом стародавніх, обтягнутих козячою шкірою фоліантів з вищої алхімії, і навіть не заспокійливою сушеною лавандою, яку спеціально розвішували по кутах служниці, аби вгамувати нічні крики першокурсників некромантського відділення.

Там стійко, надійно, монументально і всеохоплююче пахло концентрованою валеріанкою, міцною настоянкою собачої кропиви, гострим ментолом та глибоким, майже фізично відчутним, хронічним відчаєм. Цей запах просочив усе: важкі оксамитові штори кольору стиглої вишні, різьблені ніжки стільців і навіть старовинний портрет засновника Академії, який на полотні виглядав так, наче теж хотів чхнути від валеріанових випарів і попроситися у відпустку.

Сам ректор Торвальд сидів за своїм масивним махагоновим столом, який пам'ятав ще штурми перших орочих орд. Проте зараз цей стіл слугував єдиною опорою для самого Торвальда — він підпер лису голову обома руками, впершись ліктями в розкидані відомості про успішність, і приречено, згаслим поглядом дивився на високого, сухого, наче обтесаний грозою стовп, чоловіка в бездоганно випрасуваному мундирі Імперської служби нагляду за магією.

Чоловік цей мав абсолютно протиприродну, залізобетонну поставу, тонкі, акуратно підстрижені лінійкою вуса і тримав у руках товсту шкіряну папку з грізною золотою гербовою печаткою Міністерства правопорядку. Він дивився на Торвальда з тією специфічною викладацькою чиновницькою зневагою, наче ректор особисто, під покровом ночі, ховав під дубовим паркетом свого кабінету цілу бродячу армію озброєних до зубів повстанців чи, щонайменше, нелегально підторговував рогами єдинорогів у підвальних приміщеннях.

— Пане ректоре, я змушений повторити це ще раз, суто для офіційного протоколу, який ляже на стіл Верховного Магістра, — сухо, з тим особливим шурхотом, наче терлися один об одного два аркуші сухого, старого пергаменту, промовив чиновник.

Він на секунду перервався, аби ідеальним, вивіреним рухом поправити масивний золотий ґудзик на обшлагу свого сірого мундиру, а потім продовжив:

— Інспекторський комітет Служби нагляду детально, пункт за пунктом, вивчив звіт про літню практику вашого другого курсу, яка проходила в забутій провінції Морвейн, серед тамтешніх боліт та занедбаних цвинтарів. І у нашого відомства, як і у фінансового департаменту Імперської ради, виникло дуже солідне, юридично обґрунтоване міністерське запитання. Чому, скажіть мені на милість, замість стандартного, затвердженого програмою опису захисних цвинтарних контурів та каталогізації дрібних упирів ми бачимо в офіційних документах пункти, від яких у головного юриста міністерства стався нервовий тик? Що це за записи про «несанкціонований демонтаж стародавньої каплиці, яка перебувала під охороною держави, за допомогою латунного посуду на паровому ходу з елементами незрозумілої кулінарії»? Що означає «організація незаконного мітингу та заснування профспілкового осередку серед утоплеників третього ступеня розкладу»? І, зрештою, як ви поясните «нанесення важкої психологічної травми наміснику провінції графу Олбані шляхом систематичного, узгодженого крякання прямо у ліве вухо протягом трьох годин»?

Ректор Торвальд судорожно, усім тілом здригнувся при слові «крякання». Його права рука, що діяла на чистому автопілоті та багаторічних рефлексах, мимоволі потягнулася до кришталевого флакона з темними краплями, що стояв біля чорнильниці.

— Інспекторе Клеменс... — слабким, сиплим голосом почав Торвальд, щиро намагаючись повернути своєму змученому обличчю вираз колишньої академічної гідності та величі. — Ви ж... ви ж чудово знаєте специфіку нашого некромантського факультету. Це не суха математика, не вирощування лікувальних лопухів на грядках. Це наука... емпірична. Ба більше — експериментальна! Практична магія на місцях, у полі, так би мовити. Аномалії, які виникають у таких диких регіонах, як Морвейн, іноді вимагають від молодих, гарячих студентів нестандартних, швидких рішень. Вони рятували свої життя, інспекторе!

— Нестандартних рішень?! — Клеменс різко, з гучним звуком ляснув папкою, закриваючи її. Від цього звуку Торвальд знову здригнувся і ледь не пролив заспокійливе на мантію. — Адептка Лу’на Д’Авалос — це не просто талановита студентка, яку можна пожурити на засіданні кафедри! Її магічний фон після цих болотяних подій, за замірами наших приладів, зріс рівно утричі. Але жахає не це. Вона не підпорядковує мертвих волею, як це роблять нормальні, законослухняні некроманти, котрі діють за інструкцією Енциклопедії Смерті. Вона з ними, хай йому грець, домовляється! Ви хоч трохи розумієте, чим це пахне для фінансової стабільності Імперської ради? Якщо померлі на цвинтарях почнуть діяти за власним бажанням, керуючись почуттям власної гідності та якимось абсурдним профспілковим статутом, уся наша податкова система некротичних викликів та примусових робіт на благо корони просто рухне! Хто буде безкоштовно копати канали та будувати фортеці, якщо скелети вимагатимуть вихідні та мастило для суглобів? Служба нагляду категорично вимагає негайно ізолювати дівчинку. Встановити навколо неї цілодобовий, посилений магічний конвой третього рівня і повністю обмежити їй доступ до будь-яких джерел енергії, включно з кухонними вогнями, до повного з'ясування обставин. Це не просто порушення дисципліни, Торвальде. Це загроза глобального, неконтрольованого некромантського викиду, який може накрити столицю!