Розділ 26

Драгон зробив крок уперед і, не вагаючись, обійняв Сайрена за плечі. Це був короткий, але щирий рух — такий, що передавав полегшення, радість і невисловлену вдячність за те, що друзі знову разом. Сайрен, спершись на його груди, на мить забув про біль і втому, відчув тепло й силу, які випромінював Драгон. Воїн відчув, як його серце, що ще хвилину тому билося важко й нестійко, зараз заспокоюється, наче знайшло притулок у надійному обіймі.

— Ти живий… — тихо прошепотів Сайрен, відчуваючи, що слова ледь стримують емоції.

— Завжди буду поруч, — відповів Драгон, і його голос прозвучав глибоко, спокійно, але з твердою рішучістю, яка не потребувала пояснень.

Обійми тривали лише мить, але цього було достатньо, щоб у повітрі між ними закріпилася невидима нитка довіри й братерства. Коли Драгон відступив, його руки ще трохи торкалися плечей Сайрена, ніби перевіряючи, що друг цілком тут, що він дійсно поряд і в безпеці.

Драгон підняв погляд — і він миттєво впав на Елайзу. Її очі розширилися, серце калатало швидше, і відчуття тепла й сорому змішалося в один пульсуючий клубок у грудях. Елайза відчула, що губи мимоволі прикусила, а руки тремтять від несподіваної сили погляду, що ніби читав її думки.

Її серце раптом завмерло, а в голові прокручувалися тисячі причин, щоб втекти. І тоді, ледве помітно ковтаючи, вона придумала виправдання:

— Мені… потрібно перевірити запаси у сховищі, — промовила вона тихо, трохи поспіхом, намагаючись зробити голос спокійним і невимушеним. — Там, знаєш… світло ще не виставили, а я повинна… переконатися, що все на місці.

Вона відвела погляд убік і повільно відступила, наче її тіло саме знаходило віддушину, щоб втекти від хвилюючого погляду Драгона. Її кроки були легкими, але трохи поспішними, й у серці залишилося тихе й палке відчуття, що цей момент міг би стати чимось більшим, якби не страх перед власними емоціями.

Драгон стояв, дивлячись їй вслід, і в його очах промайнув суміш нерозуміння і м’якої усмішки. Він відчув, що між ними повисла якась невидима нитка, яку ще треба буде розплутати, але зараз, у цій миті, головне було те, що друзі були живі, і битва хоч на мить відступила, залишаючи поле для тих, хто вижив, відчути себе людьми серед хаосу.

Сайрен, почувши, як кроки Елайзи віддаляються, злегка хитнув головою і тихо усміхнувся:

— У неї здається буревій в серці.

Драгон зітхнув і опустив плечі, відчуваючи, що серце теж стислося, але цього разу — від ніжного розуміння того, що кожен з них робить кроки у світі, де світло і темрява борються не лише у зовнішньому бою, а й у їхніх власних душах.

Елайза пройшла кілька кроків, намагаючись відступити від того, що щойно відбулося. Але всередині її серце палало тихим, невидимим вогнем. Її думки металися, наче пташки в клітці: обійми Драгона, тепло його рук, спокій і сила, які він випромінював… Усе це одночасно захоплювало й лякало. Елайза відчувала, як щось глибоко всередині прокидається, але разом із цим розуміла: зараз це не час для власних почуттів. Ситуація вимагала ясності, розсудливості та рішучості — життя світу висіло на нитці, і кожен крок міг мати наслідки.

Вона глибоко вдихнула, намагаючись відштовхнути хвилю переживань. Серце ще калатало, але думки почали поступово впорядковуватися. Елайза підняла погляд, намагаючись зосередитися на тому, що дійсно важливо: збір Великої Шестірки, розшифрування пророцтва, яке духи передали Драгону в Кельнасі. Часу лишалося обмаль, і відсутність рішучості могла коштувати занадто дорого.

Вона крокувала табором із рівною поставою, але всередині все ще відчувала тривожний стукіт серця. Коли Елайза підійшла до Етельстана, він зустрів її погляд серйозністю і тихою напругою, що була помітна навіть для її загостреного відчуття небезпеки.

— Елайзо, — почав він спокійно, але в голосі звучала прихована тривога. — З нами Наґрук, Карб і Грогул. Вони прибули разом із табором Люменів.

Елайза кивнула, відчуваючи важкість цього повідомлення. Вона відчула одночасно і полегшення — союзники живі, і це дає шанс діяти, — і тиск відповідальності, що спав на її плечі.

— Тоді нам потрібно зібратись усій Великій Шестірці, — сказала вона, намагаючись озвучити рішучість, хоча в серці ще вирували емоції. — Ми повинні вирішити, що робити з орками, і зрозуміти, як діяти далі. Пророцтво, яке духи передали Драгону в Кельнасі… воно має значення прямо зараз. Ми не можемо марнувати час.

Етельстан повільно кивнув, його очі відбивали розуміння і підтримку. Він знав, що Елайза візьме на себе цю відповідальність і не дозволить страху чи емоціям стати на шляху.

Елайза глибоко вдихнула. Хоч серце ще ніяк не хотіло заспокоїтись після зустрічі з Драгоном і Сайреном, вона відчула всередині себе стійкість. Тепер важливіше було діяти, об’єднатися з усіма членами Великої Шестірки, знайти спільне рішення та підготуватися до того, що може стати вирішальним для світу. Вона відчула, як всередині прокидається холодна рішучість, наче міцний щит, який дозволяє стримати власні емоції, щоб не втратити контроль над ситуацією.

— Добре, — тихо промовила Елайза сама до себе, ледве чутно, але з відчуттям внутрішньої сили. — Час діяти.

І, сповнена рішучості та трошки ще тривоги, вона пішла далі, щоб об’єднати всіх у таборі та зробити наступний крок у грі, де ставки були неймовірно високі.

***

Нарада Великої Шестірки зібралась на невеликій площі, з ними був також ще Драгон. Усі присутні стояли колом, а в центрі Елайза, яка уважно дивилася на кожного.