Розділ 24

Ліси Ельвасару.

Коли посвята завершилася, шатро ще довго відлунювало тишею, яку важко було порушити. Шестеро стояли разом, але кожен відчував, що наступний крок вже не буде ритуальним, а визначальним. Елайза, відчуваючи нову силу й відповідальність, не відводила погляду від Драгона, а він стискав її руку, мов намагаючись передати: «Ти не одна».

— Ми повинні вирушати, — сказав Етельстан. — Є новини, які не чекають.

Шестірка вийшла з шатра. Небо над табором темніло, але вогні смолоскипів віддзеркалювалися на мокрій траві, утворюючи вузькі світлові стежки. Ніч ще не втратила свого холоду.

Вони йшли лісовою стежкою, обережно оминаючи багряні кущі й темні обводи дерев. Кожен крок лунав у тиші як тихий відгомін їхньої сили. Попереду — невелике підвищення, де Наґрук вже чекав разом із кількома орками з табору Горінів.

Наґрук стояв окремо, висока постать серед темних силуетів, але його плечі були напружені — не від страху, а від рішучості. Його очі світліли у сутінках, віддзеркалюючи обмін думками, який точився між ним і тими, хто залишився в таборі Люменів.

— Я радий, що ви прийшли, — промовив він низьким голосом, який намагався бути спокійним, але в ньому відчувався легкий трепет. — Є новини… і вони потребують обережності.

Варіан кивнув, мовби підтверджуючи, що обізнаний, і підняв руку, щоб відокремити Наґрука від супроводу.

— Скажи, що сталося, — промовив він. — Ми не можемо ризикувати.

Наґрук ступив на крок ближче, опустивши голову. Його слова звучали тихо, але в кожному складі відчувалася напруга:

— Агрігун не виходить з шатра. Постійно з книгою і майже нікого не підпускає до себе. Зовсім скоро буде коїтись щось дуже жахливе.

Драгон, що стояв поруч із Елайзою, нахилив голову. Його погляд миттєво сканував навколишню темряву, і він відчув, як на обрії починає набирати силу чужа увага — холодна, як лезо.

Табір Горінів. Шатро Агрігуна.

— Вони прийдуть до Наґрука, — шепотіла Книга, і чорні літери світлили у темряві, відбиваючи кожну тінь. — Їхня єдність — слабка, бо серце ще не загартоване. Але страх… страх зробить його міцнішим.

Агрігун піднявся. Його рухи були тихими, мов туман, але кожен крок відлунював у шатровій порожнечі, наче світ передчував бурю. Орки, що стояли навколо, відчували його присутність без слів — їхні серця вібрували в одному ритмі з волею вождя.

— Зберіть тих, хто знає ліс, — наказав Агрігун. — Ми не йдемо на відверту битву. Ми йдемо туди, де вони вразливі. Там, де віра їхня ще не сформована — там їхня сила зламається.

Вогонь в шатрових факелах тремтів, відкидаючи довгі тіні на стіни, наче самі вони намагалися втекти. Агрігун усміхнувся — холодною усмішкою, від якої навіть тіні тремтіли.

— Засіка буде… вогнем і темрявою, — прошепотів він, підводячи карту з нанесеними маршрутом Шестірки та Наґрука. — Кожен крок — пастка. Кожен звук — ляпас страху.

Ліси Ельвасару.

На відстані кількох сотень кроків від табору Люменів Наґрук стояв разом із Шестіркою. Темрява лісу поглинала їхні постаті, а вітер шепотів між деревами, наче попереджав про небезпеку. Але ніхто не міг передбачити, як швидко вона злетить із тіні.

— Ми повинні бути обережні, — прошепотів Наґрук. — Ворог не спить. І… — він зупинився, його очі раптом звузилися — — вони вже тут.

І справді: з тіні, з обох боків лісової стежки, повільно почали виникати фігури. Орки в темних плащах, озброєні луками, списами і короткими мечами, злилися з темрявою, мов одна тінь. В очах їхніх світився холод, але ще сильніше — страх тих, хто піде перший.

— Засіка, — пробурмотів Драгон, відчуваючи знайомий подих темряви. Його рука вперлася в плече Елайзи: — І не звичайна. Це пастка для нас.

Шестірка миттєво обернулась у коло, кожен вже на своєму місці для бою. Варіан підняв меч, Дурін і Еліна стали плечем до плеча, Аріарет і Етельстан пішли вперед, щоб прикрити відступ. Елайза вдихнула глибоко — вона знала, що її сила зараз важить більше за зброю.

Агрігун стояв на невисокому пагорбі, його постать була чорним вирізом на фоні нічного неба. Його руки простяглися до темряви — і тінь почала рухатися, як ріка, обіймаючи стежку. Його голос розлився над лісом, тихий і холодний:

— Вони ще не знають, що їхній вибір уже зроблений. Сьогодні вони стануть свідками того, що приховує справжня сила.

Перша атака була майже безшумною. Стріли з темряви вистрілили одночасно, розсікши ніч. Драгон і Елайза відчули, як стріли ледь не прошили повітря навколо них — вони не потрапили, але їхня присутність вдарила по серцях. Дурін та Аріарет миттєво прикрили Шестірку, вартою з мечів і щитів.

— На ґрунт! — крикнув Варіан. І всі одночасно впали, ковзаючи по моху, ухиляючись від невидимих нападників.

Тінь атакувала звідусіль: зі стовбурів, з низьких кущів, навіть з гілок дерев, що згиналися під вагом її темряви. Секунди розтяглися, наче години. Серце билося так голосно, що здавалося, ліс сам чує його.

Агрігун спостерігав зверху. Його очі світилися чорним блиском, а Книга Відчаю в його руках пульсувала — наче живе істотою, що годується страхом. Його команда, добре навчені орки, оточила Шестірку, створивши хитромудру пастку: один напад спереду — щоб спровокувати рух, інший з боків — щоб перекрити відступ, третій — у тіні дерев — для миттєвого захоплення.

Сайрен стояв осторонь, напружений і спостерігаючи. Його серце стискалося: він бачив не лише страх, а й трагедію, яка мала настати. Але і цікавість, яку Агрігун пробудив у ньому, не давала відійти. Він знав, що зараз стане свідком чогось, що змінить усе.