Розділ 2

Уночі я вже сиділа на карнизі четвертого поверху Академії в котячій подобі. Місяць світив рівно настільки, щоб не заважати, але й не видати мене будь-якому нічному перехожому.

Повернутися у людську форму довелося лише біля вікна ректорського кабінету. Лізти по стіні у вигляді кішки було зручно, але у віконну щілину я точно не могла просунути навіть хвоста. Кігті на склі залишали надто помітні борозни, а лапою складно було підчепити клямку.

Чому через вікно? Все просто. Вдень я вже прогулялася коридорами в образі звичайної студентки й угляділа чималеньку кількість магічних охоронок і захисних рун. А от на вікнах четвертого поверху їх майже не було. Ну, тобто були ті, що не дозволяли студентам вирушити політати зсередини будівлі. А от зворотних чар не передбачили. Тож привіт вам, о мої улюблені древні камені, вкриті в’яззю тріщин, вічний в’юнок, що видерся майже до третього поверху вежі, і зручні рами вікон. Для такої, як я, дістатися потрібного вікна виявилося легкою нічною прогулянкою.

Підчепила клямку — і ось вікно вже відчинене, а я легко зістрибнула на підлогу. Усередині кабінету пахло старими книгами, озоном від нещодавно застосованих заклять і чимось солодким. Ваніллю? Досить дивно для кабінету суворого ректора. Якщо він, звісно, не ховає десь кошик із булочками.

Приземлилася м’яко, мов пір’їнка. Журнал оцінок лежав на самому чільному місці — на столі, під скляним прес-пап’є у формі драконячої голови. Надто показово. І підозріло зручно.

Але замовлення є замовлення.

Відкрила журнал, знайшла сторінку Ройдиса. Оцінки в нього… ну, м’яко кажучи, не блискучі. Три «задовільно» зі стихій, один «незадовільно» з расології й «добре» з етикету — вочевидь, єдиний предмет, де не треба нічого рахувати й який йому, певно, втовкмачили за роки життя.

Я дістала крихітний флакон із зіллям для підчищення чорнила. Дуже дорога штука, між іншим, довелося витратитися. Ех, дарма ще додаткові витрати не обговорила.

Акуратно стерла невдалі цифри й вписала нові: «відмінно», «відмінно», «відмінно», «відмінно». Почерк, ясна річ, намагалася підробити. Вийшло майже ідеально.

Залишалося тільки піти.

І тут у кабінеті пролунав голос. Жіночий. Дуже спокійний. І дуже отруйний.

— А ти вправна, облізла кішко.