Розділ 1

Я завжди думала, що найскладніша частина роботи — це не сам злам, а переговори із замовником. Умовляй їх, торгуйся, витягуй більше, вибивай аванс, доводь свою кваліфікацію. Огидно — одним словом.
Але цей випадок став винятком.

Хлопець виглядав так, ніби його щойно випустили з печери золотих драконів. Мантія нова, але вже пом’ята, під очима синці від безсоння й страху. Сів навпроти мене в «П’яному грифоні», замовив два елі й одразу перейшов до справи.

— Мені потрібно… оцінки підправити. — Пролепетав цей викидень багатого сімейства магів, які, однак, не спромоглися вправити йому мізки. — У ректора Академії в журналі…

Останні слова було майже не чути.

Я підняла брову. Ще кілька років тому я виконала б це завдання за годину. Але відтоді, як я востаннє була в столиці, Академія обзавелася новим ректором і протекцією корони. Тож діло могло виявитися не таким уже й простим.

— Скільки? — спитала я, сьорбаючи пиво. Клянуся хвостом, от напій таки став кращим.

— Сто золотих.

Я пирхнула так, що піна бризнула студентикові на манжет.

— Сто? За те, щоб пробратися до кабінету нового ректора, який, кажуть, половину захисних чар наклав власноруч? Сто золотих — це ціна за те, щоб я сходила до пекарні на розі по пиріжки. Двісті п’ятдесят — і без торгу.

Він зблід.

— Сто п’ятдесят. І я додам… е-е… рекомендаційного листа. Від себе. Я там навчаюся, третьокурсник.

— Рекомендаційний лист від трієчника мені потрібен приблизно так само, як зайцеві бубон. Двісті.

Ми торгувалися ще хвилин десять. Зрештою зійшлися на ста вісімдесяти золотих. Половина наперед, половина після. Звуть його, до речі, Ройдис. Типовий золотий студент: багатий татусь, погані оцінки, паніка перед сесією. Звичайна справа.

Так мені здавалося. Але доля приготувала мені сюрприз.