розділ 4

Кішка увійшла до палати одягнена у форму медсестри, довкола лежали поранені та напівживі. Медсестри бігали по лікоть у рвоті. Їй вказали на ледь живу дівчину, яка лежала на лікарняному ліжку під крапельницею. Кішка міняла крапельницю та раптом помітила на пальці стару затерту срібну каблучку.

• Подобається моя каблучка?- запитала дівчина.

Єлена промовчала.

• Дивні у вас смаки- прохрипіла дівчина.- Я б віддала та це дарунок покійного діда. Украв її ще за часів служби із якогось місця сплавив із якоїсь тіари. Корона Мудрості Баст зрозуміла Жриця.

Раптом перед очима Єлени виникли образи. Храм Фараонів. Цариця Атум-Ра, а поруч із нею Жриця Баст. Жрицям не можна носити Корону її носять тільки правителі- згадала Єлена.)

Цариця Атум-Ра й її служниця Жриця Баст, її очі були очима Кішки. Єлена розуміла свою провину, але зняти перстень з покійниці. Раптом дівчина додала: Я ж помру?- в очах дівчини були сльози.

• Я віддам вам цю дурницю тільки дозвольте мені померти, благаю.

Єлену гукнули і та відійшла.

Вночі Жриця Баст підійшла до хворої, та прокинулася.

• Хто тут?- запитала вона.

Кішка сіла біля неї й прошепотіла:- Я дарую тобі спокій.

Дівчина не злякалася, а засміялася.

• Іменем Баст, я відпускаю тебе- промовила Кішка й збиралася покласти їй руку на чоло та пацієнтка її спинила й зняла каблучку.- Тримайте.

  • Я не можу, не ти забирала її- відповіла Жриця Баст та дівчина із останніх сил поклала їй в долоню каблучку.

    • Я повертаю Баст те, що в неї забрала.

    Жриця Баст провела рукою.

    • Іменем Баст я відпускаю тебе,- подарувала їй спокій.

    Жриця востанннє подивилася на обличчя померлої. Перебирала в пальцях цю каблучку і з тяжким серцем вийшла надвір.

    • Що я роблю, вони вбили дорогих мені людей, а я дарую їм спокій.

    Вона заспокоювала себе, що був морфій, що вона не зробила нічого злого та сумління казало інакше.

    В каблучці знову відобразилося лице Атум-Ра, вона клала щось біля підніжжя статуї Баст.

    Раптом почулися постріли, щось всередині неї підказувало йти туди. Вона пройшла декілька кілометрів. Там було вогнище, але не було солдатів. На землі лежали гвинтівки. Жриця заховалася у капюшона. Із вогню на неї поглянула Баст.

    -Прости мені Баст, я не мала цього робити- сказала Жриця.

    -Не мала, та повернути його ти вже не зможеш- сказала Баст.- Ніхто не обіцяв, що буде легко.

    Жриця кинула каблучку у вогонь. Видіння коротко кивнуло.

    Наступного ранку тіло покійниці винесли на кладовище безіменних могил. Єлену розривало зсередини. Вона бачила, що допомогти вона не може. Дівчина мила судно,звідти випав зуб, Кішку підізвала до себе одна з санітарів. Пацієнтка не могла йти.

    Кішка взяла її під руки потягла до ліжка. В ім*я Баст вона перебирала на себе частину цього болю. Пацієнтка знесилено лягла на кушетку.

    Щоночі, Кішка тікала й відпускала біль, що збирала від них і поверталася назад.

    Та одного дня до шпиталю прийшов священнослужитель, висповідати померлих, в ньому вона впізнала іще одного солдата. На декілька секунд вони перезирнулися.

    Почався дощ. Священник розпочав заупокійну службу. Всі зібралися довкола й слухали, ноги загрузли у болоті. Перша Жриця дивилася на те, що відбувалося і наче десь іздалеку. Одне єдине, Перша Жриця знала точно, що біле сильніше від чорного. І пам*ять ніхто не забере.

    Процесія закінчилася й усі почали розходитися, раптом, священник рушив у її напрямку.

    Перша Жриця розвертається до нього й зняла із шиї медальйон, обережно розгортає книгу, на яку накрапають краплини дощу.

    На одному з розворотів зображалися портрети Кішок у місячному сяйві, а ліворуч Вікове Дерево Пам*яті, із іменами усіх Сестер Баст за усі віки. Вона пригадала, як мама розмовляла іще з однією Кішкою.

    Вона була якась стурбована. Катя тоді сховалася за дверима своєї кімнати. Вона думала, що її не видно. Поки мама тихенько до неї не зашипіла.

    Катя замкнулася.

    Мама зайшла у кімнату й показала їй цей медальйон.

    • Доню, запам*ятай, настане той день коли ця річ вирішить перейти до тебе. Того дня все в твоєму житті зміниться.

    Мама тоді міцно обійняла її. Це було за декілька тижнів до нападу.

    Якби ж вона того дня, до неї прислухалася. Можливо, вона була б готова до того що відбудеться далі. Дівчина різко закрила книгу, та, з благословення Баст, священнослужитель на неї навіть не глянув.

    ***

    Пора. Її очі засвітилися зеленим. На пальцях вже виступили пазурі, та її зупинив крик.

    Голос був один, але в кімнаті знаходилось двоє.

    • Зброї не вистачає, людей також- казав невідомий.- Брати поранених і скалічених.

    Відповідь прозвучала.

    • Її втрати не моя проблема!- крикнув невідомий й розбив чашку.

      • Все що ти маєш дав тобі я -крикнув він.

      І цієї миті вона розпізнала цей голос. Командир загону. Він живий. Вони всі ще не здохли. Всередині неї закипіла буря. Кішка встала на чотири й побігла вперед до місяця.

      Кішка увійшла до палати одягнена у форму медсестри, довкола лежали поранені та напівживі. Медсестри бігали по лікоть у рвоті. Їй вказали на ледь живу дівчину, яка лежала на лікарняному ліжку під крапельницею. Кішка міняла крапельницю та раптом помітила на пальці стару затерту срібну каблучку.

    • Подобається моя каблучка?- запитала дівчина.

    • Єлена промовчала.

    • Дивні у вас смаки- прохрипіла дівчина.- Я б віддала та це дарунок покійного діда. Украв її ще за часів служби із якогось місця сплавив із якоїсь тіари. Корона Мудрості Баст зрозуміла Жриця.