Блок 2

Наступні дні після першої зустрічі Яни та Сергія стали сповнені дрібних, але трепетних збігів. Щоразу, коли вона прокидалася і дивилася у вікно, сніг опускався зовсім інакше — не просто падав, а обережно обрамлював її маленький світ. Кішка з’являлася в найменш очікувані моменти: одного разу вона сиділа на лавці біля офісу Яни, коли вона вийшла по свіжий повітря після обідньої перерви. Кішка дивилася на неї прямим поглядом, ніби намагалася сказати: «Зверни увагу. Диво поруч.»

Яна згадала слова Сергія: «Новий рік приносить сюрпризи не тільки у вигляді подарунків». Вона не відразу зрозуміла, що він мав на увазі, але тепер відчувала: кожна їхня зустріч — маленьке диво. Вони почали планувати спільні прогулянки: вечірні вулиці міста, розсипані ліхтарями, святкові ялинки на площах, запах глінтвейну і випічки на кожному кроці. Сергій завжди знаходив привід пройтися саме тими вулицями, де могла з’явитися кішка, і Яна іноді сміялася, дивлячись на ці випадковості: «Вона справді веде нас».

Одного вечора вони зустрілися біля невеликої книжкової крамниці. Сніг падав гуще, ніж зазвичай, і тротуари були слизькі. Яна ледве втрималася на льоду, і Сергій миттєво підставив руку. Її серце здригнулося, але вона посміхнулася. Вони зайшли у крамницю, де пахло старими книгами і кавою. Поки Яна розглядала полиці, Сергій знайшов маленьку книгу з оповіданнями про новорічні дива і поставив її поруч:

— Думаю, тобі сподобається, — тихо сказав він.

Її очі загорілися, і вона відчула, що серце б’ється швидше, ніж від будь-яких магічних збігів кішки. Маленьке диво у вигляді випадково знайденої книги стало знаком, що її вечори більше не будуть порожніми.

З кожним днем вони відкривали один одного трохи більше. Сергій розповідав про своє дитинство, про родину, про улюблені зимові традиції. Яна ділилася дрібними радощами і смутками, проекти у роботі та мріями, яких раніше не наважувалася озвучити. Вони сміялися, інколи сперечалися через дрібниці — який фільм дивитися, який смак глінтвейну кращий, — але всі суперечки закінчувалися щирою посмішкою.

Одного разу, прогулюючись вечірнім містом, вони помітили кішку на даху низького будинку. Вона сиділа там, дивлячись на них, і ніби чекала, щоб вони підійшли. Яна ледве стримувала здивування.

— Ти теж помітила? — спитала вона Сергія.
— Так… — відповів він. — Вона завжди з’являється, коли щось важливе відбувається.

Це був момент, коли вони зрозуміли: кішка не просто містична істота, вона — провідник, який підказує, куди рухатися далі. І дійсно, через кілька хвилин, під її поглядом, Яна випадково спіткнулася на краю тротуару. Сергій міг лише обережно підхопити її за руку. Тепло його долоні і близькість моменту змусили серце Яни калатати швидше.

Дні перед святом були сповнені подібними збігами. Кішка з’являлася в різних місцях: біля її під’їзду, на лавці у парку, на сходах старого будинку, де Яна одного разу загубила рукавичку, і саме Сергій випадково її знайшов. Кожна така подія здавалася маленьким святом, що підтверджує: дива трапляються тоді, коли їх зовсім не чекаєш.

Вони почали проводити вечори разом у квартирі Яни. Сергій приносив чай або каву, вони готували разом невеликі солодощі, розмовляли про дитячі спогади. Кожна деталь, кожен погляд, кожен сміх ставало важливим. Вечорами Яна відчувала магію повсякденності, і кішка все ще залишалася символом цього дива — вона сиділа на підвіконні, слідкувала за ними і зникала тоді, коли наставала повна тиша.

Одного вечора вони вирішили прикрасити ялинку на подвір’ї. Сергій приніс маленькі ліхтарики, Яна — іграшки, що залишилися з дитинства. Кішка прийшла теж і зупинилася поруч, дивлячись на них. Це був момент, коли Яна відчула справжню близькість із Сергієм — не просто через збіг обставин, а через щире взаємне розуміння і довіру.

Вони сміялися, прикрашаючи ялинку, і Яна помітила, як тепло його руки переплітається з її. Її серце билося швидко, але це було не страх, а радість. Вона зрозуміла: справжнє диво не завжди у великому вибуху — воно тихе, ніжне і непомітне, поки ти не звертаєш увагу на дрібниці.

Кішка залишалася їхнім мовчазним спостерігачем, і вони почали відчувати, що її поява завжди сигналізує про важливі моменти. Одного разу вона привела Яну прямо до серця міста, де вони випадково зустрілися з друзями Сергія. Цей випадковий збіг обставин став ще одним маленьким святом: розмова, сміх, спільні спогади.

Яна почала помічати, як містика і реальність переплітаються: кішка завжди з’являлася в потрібний час, маленькі дива траплялися щодня, і кожна зустріч із Сергієм ставала ще однією ланкою їхнього спільного шляху. Вона відчула, що почуття зростають повільно, як сніг, що обережно вкриває місто, не кваплячись і не шумлячи.

Вечори ставали теплішими, хоча за вікном продовжував падати сніг. Вони почали обговорювати мрії, плани на майбутнє, маленькі радості життя, які раніше залишалися непоміченими. Кожна прогулянка, кожен збіг обставин, кожен погляд кішки — усе це було знаком, що вони рухаються у правильному напрямку.

Коли Новий рік наближався, Яна і Сергій вже не уявляли свята один без одного. Кішка була присутня лише як тихий символ дива, але її роль ставала все більш очевидною: вона з’єднувала їхні шляхи і створювала атмосферу магії, що підкреслювала теплоту їхніх відносин.

В останні дні перед святом вони провели разом багато часу: прогулянки по вечірньому місту, спільне приготування святкових страв, обговорення планів на новий рік. І кожен маленький збіг обставин, кожне диво кішки — все це робило їхній звичайний світ особливим.