Блок 1

Яна сиділа на підвіконні своєї маленької квартири і дивилася, як перший сніг обережно падає на місто. Він вкривав дахи будинків, тротуари і дерева ковдрою, яка пахла зимою й морозом. Вулиці здавалися тихими, хоча вона знала: внизу, серед людей, все одно кипіло святкове життя — магазини, вечірки, різдвяні ярмарки. У квартирі було тепло, лампа кидала м’яке жовте світло на її руки, які обіймали коліна. У повітрі витав запах какао, що вона зробила собі кілька хвилин тому, і легкий аромат хвойної свічки, яку підпалювала щовечора, щоб відчути тепло зимових свят.

Вона задумалася, чому дива трапляються не так часто, як хотілося б. У дитинстві вона вірила, що Новий рік — це час чудес. Тоді все було простіше: батьки, гірлянди, святкові страви, очікування подарунків. А зараз… дорослішання принесло свої правила: життя вимірювалося робочими днями, рахунками за квартиру, рутинними зустрічами з людьми, які часто не розуміли її внутрішніх переживань. І все ж, вона чекала дива. Не чогось грандіозного — достатньо маленького знака, натяку, що світ не забув про магію.

Саме тоді, коли вона ковтнула останній теплий ковток какао, на підвіконні з’явилася кішка. Не звичайна. Сіра, з блискучими очима, що відбивали світло лампи, вона сиділа так, ніби знала, що Яна її бачить. Тиша квартири змінилася відчуттям присутності чогось більшого. Кішка не шипіла, не нявчала. Вона просто дивилася.

Яна обережно відсунула ковдру і схилилася ближче. «Привіт…» — тихо промовила вона. Відповіді не було. Кішка повільно підняла голову і кивнула, немов на знак, що їхнє знайомство починається зараз, інакше не буває. Яна не знала, чому її серце забилося швидше. Може, від несподіванки, а може, від того, що відчула дивну теплому присутності істоти, яка з’являється лише на кілька хвилин, але робить вечір особливим.

Наступного дня вона згадувала цей момент і посміхалася сама собі. «Мабуть, просто кішка загубилася…» — думала вона, але в глибині душі відчувала: це був знак. Маленький дотик магії, який підказував, що щось незвичайне ось-ось станеться.

У офісі день пройшов у звичному ритмі: дзвінки, листи, кавові паузи. Яна часто ловила себе на думці про кішку. Місце підвіконня, де вона з’явилася вчора, тепер здавалося трошки порожнім і водночас загадковим. І ось тоді, у перерві, вона познайомилася із Сергієм.

Сергій працював у сусідньому відділі і мав звичку з’являтися там, де його не чекали. Високий, з трохи непокірним волоссям і легким, невимушеним поглядом, він відразу привернув увагу Яни. Вони зіткнулися у коридорі, коли Яна намагалася встигнути на зустріч. Її сумка зачепила його руку, він спочатку злегка похитнувся, але встиг втриматися.

— Вибачте, я не хотіла… — сказала вона, намагаючись підняти сумку.
— Все гаразд, не проблема, — відповів він, посміхаючись. Його голос був теплий, і Яна відчула невелике хвилювання. — Новий рік, здається, приносить сюрпризи не тільки у вигляді подарунків.

Вони посміялися. Це було перше зіткнення, і в той момент світ здавався трохи меншим, ніж насправді, бо увага Яни була повністю на ньому. Десь у глибині свідомості вона згадала кішку і подумала: «Може, це ще один збіг обставин… або маленьке диво».

Вечір того ж дня Яна поверталася додому і відчувала легке хвилювання. Сергій несподівано написав їй у чаті, питаючи, чи не хоче вона прогулятися після роботи по святково освітленому місту. Вона погодилася. Сніг падав густо, але світло ліхтарів створювало затишну, майже магічну атмосферу. Вони йшли поруч, іноді мовчки, іноді сміючись через дрібні випадковості: хлопець підіймав парасольку, Яна допомагала йому зі шнурками.

І саме тоді кішка з’явилася на сходах одного з під’їздів. Сіра, з блискучими очима, вона пройшла повз них і зникла за кутом. Яна затримала подих. Сергій помітив це і запитав:

— Ти її бачила?
— Так… — Яна не могла пояснити, що відчуває, — але вона особлива.

Вони стояли хвилину, дивлячись на порожній кут. І відчуття свята змішалося з чимось невидимим, але сильним. Це був той самий маленький знак, що їхні шляхи перетнулися не випадково.

Далі вечір пройшов у легкій розмові про плани на свята, дитячі спогади, улюблені фільми та запахи зимових страв. Яна помічала, як її серце б’ється швидше поруч із ним, і як світ навколо здається теплішим, хоч сніг і холодно пробивався крізь рукавиці. Кішка залишилася лише в пам’яті, як тихий магічний шепіт, який обіцяє, що святкові дива — не вигадка.

Наступні дні перед Новим роком стали низкою маленьких містичних збігів. Кішка з’являлася у несподіваних місцях: на лавці у парку, коли Яна їхала з роботи; на порозі її будинку, коли вона поверталася пізно; одного разу навіть пройшла поряд із Сергієм, коли вони разом йшли по святково освітленому місту. Кожен момент був ніби підказкою: щось велике наближається, і воно вже не обмежується випадковими зустрічами — тепер дива стосуються їх двох.

В останній тиждень перед Новим роком Яна і Сергій почали проводити більше часу разом. Кожен збіг обставин виглядав як підказка, маленьке новорічне диво, яке вони не могли пояснити, але яке підштовхувало їх ближче. Вона відчувала тепло від його уваги, а він, у свою чергу, був заінтригований її ніжною загадковістю.

Кішка залишалася тінню у їхніх вечорах — символом того, що незвичайне завжди поруч, варто лише помітити. І, хоча Яна намагалася не здаватися надто вразливою, вона відчувала, що цього року Новий рік буде іншим. Цього року диво прийшло не тільки у вигляді снігу, вогнів і гірлянд, а у вигляді зустрічі, яка могла змінити все.