Реєстрація

Кішка, яка гралась зі смертю

*4*

- Я приготую вам чай, - пропонує сержантка, на що я здивовано піднімаю брови.

- Я думала, ми вже перейшли на «ти».

- Але тільки поза відділком, - вдавано гірко погоджується, і я стараюсь стримати посмішку. Ладислав нарешті вилізає з шафи трохи ошалілий.

- Ну у тебе й багацько шмоття, ще й все геть різне. Для роботи?

Киваю, про себе посміюючись. Там і карнавальні костюми, і шкільна форма, і костюми, і чого тільки там немає. Сорочку, як я бачу, вибрав мою улюблену з класичних – білу, з короткими рукавами, низьким комірцем і на кнопках.

- Любиш оверсайз? – він і так, і так крутить її в руках, хоча штани, схоже, витягнув одні із домашніх, м’якенькі і такі, які добре тягнуться. Ну, ми з ним не сильно відрізняємось за зростом, я нижча буквально на чотири-п’ять сантиметрів… Ну, добре, на вісім. В ньому зросту не менше ста вісімдесяти п’яти сантиметрів, але довжина ніг приблизно однакова. Але у відповідь на його запитання я тільки заперечливо хитаю головою.

- Ця сорочка з чоловічого відділу.

Киває автоматично, вочевидь, задумавшись про щось своє, і мені доводиться нагадати, поки він стоячи не заснув.

- Рушники у ванній, там є шафа під стелею.

- Добре, - знову кивок, а потім здригається – сержантка появилась в коридорі, тикнула його пальцем в бік і зробила страшні (принаймні мене пройняло) очі. – Тобто дякую, Олесю.

- Він просто все ще не може відійти від того, що трапилось, - сержантка ставить переді мною чашку, яку по черзі обнюхують всі кішки, і тільки після цього схвально муркочуть. – Н-да… З такими захисницями ти точно в більшій безпеці, ніж з Ладиславом, - ми обоє тихо сміємось. – До речі, ти дійсно швидко оправилась від шоку.

- Я не вперше у такій ситуації, - потискаю плечима. – Але спершу мені також потрібен душ.

- І тобі совість дозволить скинути з себе котиків? І, до речі, що твоя біленька принесла?

- Можеш розгорнути? Не бійся, це… Власне, занадто довга історія, просто розкрий.

Власне, я так і думала. Флешка і балончик пантенолу. Флешку простягнула сержантці.

- На кухні стоїть ноутбук і принтер, поки я буду в душі, можеш роздрукувати?

- Та без питань.

Кішки нарешті дозволяють мені встати, якраз коли Ладислав виходить з ванни. Ловлю його за руку і шепочу:

- Чому ти не казав, що для того, щоб знайти спільну мову з Церберкою, мені потрібно всього лиш потрапити в небезпеку?

- В неї просто четверо молодших братів і сестер, от і комплекс опіки трохи.

І знову ямочка на щоці.

Раптом він веде пальцем по моїй щоці вверх, до скроні, потім прикладає цілу долоню – так, ніби я одна з приласканих ним кішок.

І відсахується назад.

- Там сажа… була.

Дурень. Я ж бачу, що рука у нього чистою залишилась.

 

***

 

- Все почалось чотири роки тому, - ми сидимо у вітальні на підлозі, щоб було зручно і багато місця. – Я тоді займалась різними справами, включно з пограбуваннями і вбивствами, словом, до мене звертались тоді, коли поліція не допомагала або не мала сили це зробити. Тоді в гру вступала я: приносила беззаперечні докази, виступала за необхідності в суді, і справи розкривались. Одного дня до мене прийшла дівчина, - викладаю першу фотографію. – Їй здавалось, що у її партнера є якісь непевні думки щодо неї. На той момент вони зустрічались близько чотирьох місяців, жили разом близько місяця. Проблеми почались після того, як вона виявила свою вагітність – то почує різкий запах у печива, то вазон з третього поверху впаде небезпечно близько до неї, то її хлопець пробує їй підсипати таблетки у чай. Хоча разом вирішили, що готові до дитини і хочуть опікуватись нею удвох, навіть якщо це несподівано. Я вирішила, що простежу певний час, поживу з ними під виглядом давньої подруги, яка у справах на кілька днів приїхала до Львова. От тільки на перший же день її партнер, - я виклала друге фото, - припер мене до стінки і пообіцяв вирвати кишки, якщо я не звалю. Допитувався, хто мене найняв (ніби й так незрозуміло) і все у такому дусі. Якраз десь тоді мені прийшло повідомлення від інформатора, в якому чітко було зазначено: цей мерзотник – син одного із впливових львівських бізнесменів, - на підлогу лягло третє фото. Ладислав і сержантка переглянулись в німому шоці. – Олександр Швець. Ви його знаєте, як частого благодійника, мецената і взагалі ледь не святого. Насправді ж основний його дохід іде від підпільних казино і нічних клубів, також не соромиться тримати у себе дівчат-хлопців для розширених ескорт-послуг, - переводжу подих, а потім зізнаюсь. – Мені важко про такі речі говорити. Власне, далі я зібрала знайдені докази – непевні пігулки для стимулювання викидня, те саме печиво, просочене ціанідом, пляшку лікеру, куди його теж підмішали, і інші штуки – й віднесла їх у поліцію, де моя клієнтка якраз писала заяву на свого кавалера. Справа повільно йшла до суду, в якому мої свідчення визнали недійсними, заяву – наклепом, і так далі, й тому подібне. Здавалось би, це кінець, але наступного дня, коли я прийшла відвідати її, будинок палав. Я не зуміла врятувати свою клієнтку… Тільки її кошеня, яке вилізло через вікно, - Дана шершаво позіхнула і вмостилась у мене в ногах. – Пожежники приїхали тільки тоді, коли згорів вже цілий під’їзд. Жертв було дві: моя клієнтка і її ненароджене дитя. Я спершу пробувала пробитись всередину, зробити хоча б щось, але в мене нічого не вдавалось – хтось цільово підпалив квартири на кожному поверсі, підозрюю, банально відкривши конфорки на плитках у кожній з них. А збоку стояв чоловік, - ставлю останнє фото, - який дуже задоволено споглядав все це. Та коли я спробувала його затримати… Він всадив мені в бік ножа. Повезло, що не розчепірив печінку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше