*3*

***

Ладислав зустрічає при вході, швидше, навіть ловить за руку, поки я впевнено несусь у лабораторію, і в німому здивуванні піднімає брови, коли я впевнено тягну його туди.

- Мені потрібно глянути на цю склянку. Там міг зберегтися запах… Ой. Не дивись на мене так, в мене просто дуже гострий нюх.

- І ти вважаєш, що це нам якось допоможе? – поменше скепсису, хлопче, не в мені тобі сумніватись треба.

- Нам – не знаю, а от мені точно. Ну дай мені ту склянку, всього на хвильку!

Ніколи б не подумала, що буду так канючити. Ладислав, судячи з виразу обличчя – також.

- Але якщо там стерті всі відбитки, яким, в біса, чином ти збираєшся…

- Це мої професійні таємниці, - відмахуюсь від нього і стурбованого працівника лабораторії, якому, судячи із широко відкритих очей, дівчина з голими ногами занадто заважає працювати. – Це точно той же, хто курив вінстон. Я просто готова закластися. І його запах був на другій подушці у спальні…

- Коли ти встигла ще й спальню оглянути?

- …і зубна щітка точно його. Коротше кажучи, невдалий коханець чи повноцінний партнер, який  хотів заставити свою дівчину позбутися дитини. Феназепам навіть у такій кількості міг спровокувати викидень.

- Тоді чиї сигарили? – здається, Вишневський вирішив не особливо заморочуватися зі спробами розібратися у моїй поведінці.

- Того, хто підчищає за цим засранцем, - пожимаю плечима. – Скоріш за все, водія сірої тойоти. До речі, її вже знайшли?

- Буквально за мить до того, як ти прийшла, - а ось це мене здивувало. Точніше, я не очікувала, що взагалі вдасться на неї вийти, бо це вже занадто недбало для злочину такого рівня. – Наші нарешті зуміли розчистити відео з камер і визначити номер. Ну як? Хороша новина?

- Просто чудова, - згідно киваю зі щирою посмішкою, на що у відповідь отримаю дещо здивований погляд і… знову ця ямочка на щоці.

І відразу ж так неспокійно тепліє на душі.

- Власне, - Ладислав, здається, теж відчув щось не те, бо несподівано знітився, і голос у нього впав на тон нижче (від чого мене тільки передьоргнуло – він і у звичайному стані глибокий і з манливою хриплістю), - пошуки власника займуть не одну годину, тож…

- Втечемо на обід? Тут неподалік чудовий пабчик є, їжа там вище будь-яких похвал, і фруктове вино класне.

Зарецька, що ти в біса твориш?!

Ти ж в курсі, як це все прозвучало?

Ладислав на мене так глянув, ніби я шерстю обросла. Але через мить він невпевнено посміхнувся, вибачаючись.

- Якби у мене не було тисяч звітів, які я повинен був здати ще місяць тому, я б погодився з радістю, але зараз…

- Ну нічого, - сподіваюсь, він не помітив, як я полегшено видихнула.

- Може, іншим разом? – ризикнув запропонувати, на що мені залишилось лиш посміхнутись з відвертою приязню.

- Може, іншим разом. Я тоді повернусь через кілька годин.

- Я чекатиму, - і несподівано серйозно це у нього виходить. На таке не посміхнешся, не стукнеш дружньо у плече. Тільки кивнути можна у знак того, що окей, я почула і сприйняла.

Вже коли сиджу у незмінному за останні місяці пабі, на столику, який я за звичкою вже почала вважати своїм, дозволяю собі зі стогоном відчаю сховати обличчя у долонях.

Так, ніби мені знову п’ять, і таким чином проблеми мене не знайдуть.

І знову важливе, неминуче питання.

Що ти в біса твориш, Зарецька?

Ладислав дійсно привабливий, це факт. Темно-русе волосся, очі немов ніжно обожнюваний мною малахіт, міцна статура і глибокий голос. Але головне, те, на що я й повелась з першого погляду, з першого ж відчуття його поряд – Вишневський фанат своєї роботи. Впевнена, коли нікого немає поруч, він і сам пхається в саме пекло, тільки б досягти мети.

Ну і ще декілька десятків-сотень дрібниць, які я встигла помітити за якісь нещасні два дні нашого знайомства.

У цьому й річ. Я занадто зацікавилась, і це зовсім, абсолютно не є чимось хорошим. І як тільки ми закриємо справу, Вишневського доведеться викреслити зі свого життя, перегорнути, як ще одну сторінку довгої життєвої історії.

Якраз коли переді мною поставили пасту, а вже добре знайома офіціантка ще й принесла вишневе вино, шепнувши «за наш рахунок», телефон несамовито заволав, хоча номер не було визначено. Ну звісно, він не міг би дати мені спокійно пообідати.

- Жевжик, у тебе десять секунд.

- Збирай речі і їдь звідси.

Я аж заніміла від такої наглості.

- Я серйозно, - продовжив інформатор, - збийся ти з тієї справи, її й без тебе розкриють.

- Але ж чомусь ти мене проганяєш, - я так злісно провела виделкою по тарілці, що вона аж огидно заскрипіла. Чорт.

- Ти – така дурепа, Олесь, - на тому боці Львова дехто дуже виразно зітхнув. – Це для тебе ж.

- І що ти хочеш цим сказати? – міцно стискаю руки в кулаки, бо інакше…