21-22-14-22-15-14

Гуркіт.

Всюди помаранчеве світло, та запах гару і бензину. Він чув багато голосів, вони кричали, стогнали, плакали. Було дуже жарко і задушливо, хлопчик ледве міг дихати. 

Нарешті вони вибігли на палубу, свіже нічне повітря та холодний туман одразу проникли до самих легень. 

— Твою ж матір, куди ти своїми вухами влізла? — пролунав над головою хлопчика старечий голос. 

— Ми тонемо! — різко відповіла жінка, яка несла хлопчика — Все горить, вибухає, а вас лише це хвилює? Де Хевисайд?

Краєм ока хлопчик вже бачив як налилося червоним лице діда, і навіть відкрив рот, щоб сказати декілька ласкавих у відповідь, але він не встиг. 

Вибухнуло самісінько під їхніми ногами й вже через секунду хлопчика поглинула солоне темне море. 

Парубок відчувши, що йому бракує повітря, одразу прокинувся. Неусвідомлено він почав хапати повітря, поки не зрозумів, що він на своїй рідній “Колисці”. 

— Так, тонути в воді — протягнула жінка діставши із кишені маленьку книжку — до труднощів… — на її голові було два залізних вуха, як у кішки. Одне ціле друге зламане. Хлопець не знав чому, але був впевнений, що колись ці вуха рухались як у справжній кішці — Сподіваюсь знову не сядемо на корабель. 

— Може воно приснилося до того, що ми затонемо? —  Як завжди запитав парубок, це вже була якась традиція. Жінка щось вичитувала в соннику, а він питав, чи не може сон значити саме те що він показує. 

— Ні-ні, Рибка, якби ми затонули, то сон був про берег.

Рибка — так його звали, як найменш, так звала його ця жінка. 

“Не треба вишукувати, наприклад, що якийсь там Женя, це скорочене від Євген, який означає з якоїсь забутої мови благородний. А скорочують саме так, тому що колись було модно говорити на французький манір.” — так пояснювала вибір ім'я Кішка. 

Рибка якось питав, чому Кішку звуть саме "Кішка" та хто її так назвав і чому. На це вона загадково посміхалась: “Невже не видно чому мене так назвали? А хто? Дуже дорога для мене людина” 

— По правому борту 21-22-14-22-15-14! — раптом вигукнула Кішка. Рибка взагалі гадки не мав, що конкретно ці коди значили, знав лише, що якщо вона вигукувала якийсь такий код, то це був п'яний корабель. 

Рибка ледве бачив ту тінь, яку кидав на туман корабель. Та все ж було видно прапор корабля — червоно-синьо-білий. Щодо верхнього кольору Рибка сумнівався оскільки він губився серед густого вічного туману. Прапори лише з кольором раніше він не бачив, та й цей корабель був без парусів. 

— Як вважаєш на ньому люди є? — спитав Рибка 

— Таких прапорів ще з часів існування держав не роблять. 

Рибка вилупився на той корабель, як на привида. Хоча корабель і був привидом, бо лише він міг стільки десятиліть продержатися на плаву. 

— Його… не пограбували? 

Кішка показала свої ікла:

— Не віриш своїм очам? Що ж я теж не вірю. 

Не довго Рибка та Кішка дивилися на те диво, відразу рушили перехоплювати корабель. Можливо звучить це доволі захопливо, але плили вони до цього корабля десь пів години, можливо, навіть більше. Хоча коштом всіляких вигуків Кішки, яку охопив мисливський дух, частка напруження перейшла й на Рибку. 

Нарешті вони вирівнялися з кораблем й тут стало зрозуміло, що він лише якимось дивом не затонув. Ще б трішки та всю палубу залила б вода.  

— Кішка, може не треба? 

— Та ти не бійся. — махнула рукою Кішка — Нічого не станеться якщо трішки по ньому полазимо. Все ж не жити на ньому зібралися. Але не прив'язуй нашу Колиску до нього, на всяк випадок. 

Рибка кивнув і підбіг до краю борта, щоб спустити до чудом тримавшегося на плаву корабля сходи. Але кішка ними не скористалася і майже безшумно пригнула. Для цього в неї було достатньо грації. Хоча і на підборах Кішка безшумно як привид зник в тумані. Рибці тільки й залишалося, що керувати кораблем із найближчого руля та дивитися кудись туди куди зникла Кішка. 

Хоча йому було вже цілих п'ятнадцять років, але кожен раз Рибка впивався пальцями в рульове колесо і майже припиняв дихати. Це було зрозуміло, бо Кішка була єдиною близькою людиною і якщо він втратить її в цьому тумані, то втратить цілий світ. 

Ось нарешті в тумані з'явилася знайома фігура. Рибка відразу облегшено видихнув. 

Але якось надто незграбно вона бігла і нічого не несла. Що такого Кішка побачила? 

Жінка заплигнула на сходи, спробувала швидко злізти, але ледве не пірнула в воду. Тому хоча вона була схвильована все ж піднялася неспішно. Відразу з туману вилізла якась велика слизька потвора, чимось нагадувала слимаків з книжки. Серце рибки пропустило удар. Вони були поряд з берегом! Яка вдача, що на цьому кораблі не було інших ще гірших потвор. 

— Розвертай! — скомандувала Кішка і рушила розправляти вітрила. 

Без суперечок Рибка провернув рульове колесо майже на повний оберт. Потім одразу побіг до заднього рульового колеса, щоб не врізатися в той старовинний корабель кормою. Поспіх, на те і поспіх, щоб в саму відповідальну мить трапилося щось жахливе. Скрегіт пройшовся по палубі, ногам доки не дійшов до вух, а коли дійшов було надто пізно. 

— Наша Колиска! — вигукнула Кішка, та вмить опинилася біля краю корми. Рибка був надто схвильований, щоб ставити собі питання як вона так швидко та непомітно телепортувалася з вершини щогла, до краю палуби. Він став ще більш зосередженим, щоб хоча б не зробити гірше. 

Ззаду почало чутися, щось схоже на траурні пісні березневих котів. Потихеньку нявканье придбало більш веселого характеру. 

— Колисочка! Просто броненосець! 

— Зовсім не пошкодилась? 

— Пошкодилась! Тим росіянам треба було робити кораблі із нормального металу, а не з картону! Мабуть, в ті часи він навіть в море нормально не вийшов! Одразу потонув! А наша Колиска ніколи не потоне!

— Це російській корабель? 

— А ти що одразу не зрозумів? Начебто всі приміти вказують на це. Ось і прапор, якась тварюка на борту, потонув біля берега. А наша Колиска ні!