Кішка

Звичний ранок, звичні думки, сніданок , рухи, аромати … Життя  налагоджене титанічними зусиллями, роботою над собою, з собою, проти себе . Потік  машин,  хвилини  на стояння в заторах вже враховані  у сумарний   час , відданий на    процес добирання до робочого місця. А там звичні претензії і ухвали, подання і апеляції. Секретарка Марина сьогодні знов щось забуде,  помічниця Ольга Леонідівна  розповість щось  про сьогоднішнє сонячне затемнення, а вона, а вона…сидітиме сумна. Так здається співають. Звісно ніхто того суму не побачить. Всі вважатимуть то , за діловитість і заклопотаність.  За її особистий стиль, стиль переможниці. Вона все знає про себе. Про нього теж. А він про неї. І про себе. Дорослі люди, алгоритм життя задано і виконується. Наразі підійшла черга створити сім’ю, а вони не можуть ступити кроку, завмерли як два чудовиська Сцилла  і Харибда , одне напроти одного. Перемелюють  всіх хто трапляються поміж ними, але не можуть злитися в одне, а між тим  вже давно час…
У Маринки  такі злякані очі,  як у шкідниці, що розлила мамині французькі парфуми за 180 ре. 
- А у нас тут …кішка, - майже зі сльозами  в голосі.
- Що? Яка така кішка? -  байдужість лякає навіть саму себе.
- Блакитна. Підходить до кольору нашої партії, - вставляє  і собі Ольга Леонідівна, таємна палка адептка партії.
- Яким чином? – дурощі якісь.
- Сиділа вранці під ролетом, у неї лапка зламана здається., - благаюче скиглить Маринка.
-  Де вона? – ранково -  стомлено.
- Ондечки! – вказали  співробітниці.
Вона дивилась на мене байдуже і буденно, ніби підходило до кінця її дев’яте  кляте життя. Неперевершено граційна, блакитна з зеленими очима. Їй було байдуже, вона  нас зневажала. Ніхто так не дивився на мене. Але це всього ж кішка. Ввечері хтось з моїх добросердих відтягне її додому. За роботу!
Кішка нагадала про себе по обіді. Вірніше не вона. Її Вельможність все так же сиділа на підвіконні, коли я налякана  потужним тенором своєї клієнтки вискочила у хол.
- Красуня, красуня! Киць-киць! Ніка Олегівна, - це вже до мене, - коли будуть кошенята мені обов’язково одненького.
- Це просто випадковість, завтра тварини тут не буде.
- Та Ви що, подивіться як вона пасує до інтер’єру,   до політичної забарвленості офісу – російська блакитна кицька!
- Ходімте , Агнесо Леонардівно,  у нас є важливіші справи, ніж приблудна  тварина.
- Ця  приблудна тварина коштує, як Ваш гонорар за мою справу, і тут Вам пощастило, - пророкотіла «доброчесна» Агнешка, що присвоїла собі кусник землі  гордо поплила до мого кабінету.
Коли одпровадила цю  поціновувачку чужої землі, викликала до кабінету Марину.
- Якщо кішка справді дорога, як каже Агнешка, то треба розклеїти об’яви,  щоб знайти господаря, далеко вона не зайшла з зламаною лапою.  Тому додому її не забирай, бо потім прийдеться їхати за нею, півдня втратимо. Гроші візьми з господарських  , тих що видавали на каву, купи корму чи що там їй потрібно. Все зрозуміла?
- Так, Ніко Олегівно! – як їй мало треба для щасливої посмішки. 
- Об’яви сьогодні ж ввечері, але у вільний від роботи час, - треба ж трошки   зіпсувати посмішку, махнула рукою аби вийшла, телефонував він.
Трішки вичікувально подивилась на його фото, що блимало на дисплеї  телефону. Заборсалось два бажання: поцілувати  або відповісти так , щоб більше не з’являвся в її житті. Він її змучив своїми принципами, своїми сентенціями, своєю аристократичністю, своїми жагучими поцілунками.
- Так! – вимовила крижаним тоном.
- У тебе клієнти?  - відгукнулось на тому боці оксамитно-ніжно.
- Ні, у мене кішка, - бовкнула я ні з того , ні з сього.
- Кішка? – зацікавлено – стурбовано.
- Так ,   блакитна російська, приблудилася і не хоче йти, дівчатка з нею  возяться, клієнти шоковані моїм екстравагантним задумом…
- А я роблю тобі пропозицію, - перебив він мене.
- Яку таку пропозицію? – здивовано – невпевнено.
- Ввечері зустрічаємось. Я заїду о  дев’ятій вечора, будь готова. Вечірня  сукня, посмішка  і заготована відповідь : «так».
- У чім річ?
- Ввечері , люба, ввечері! – і поклав слухавку.
Невже це те ,  на що я чекала. Мені вже тридцять шість років, це останні роки щоб народити і виносити здорову дитину, а може й двох від коханого  чоловіка.   Він  ніколи б не пожартував так.  Пропозиція -  то правда, правда. Все заспівало у душі. 
Вирішила не добувати день до кінця. Зачіска, манікюр, можливо нова білизна, а може навіть і сукня.
- Марино! Ходи клей об’яви! Ольго Леонідівно, полишаю офіс на Вас. Можете зачинити на годину раніше, якщо зателефонує Нестор Іванович з’єднайте мене з ним, для інших мене немає. 
Рік потому.
- …Он тюльпан зелена ніжка, він будиночок і ліжко, в ньому фея чарівна,  в ньому фея чарівна – засина….
- Ходи сюди, вона вже спить та і не чує тебе, - погукала я чоловіка, що присипляв нашу маленьку  Марічку, - у мене для тебе сюрприз!
- Моя панночко, який такий сюрприз? – проспівав  лагідно мій коханий.
- Два сюрпризи і одне питання, що виникло при приготуванні першого сюрпризу.
- Панове присяжні засідатателі , прошу Вас зайняти місця, зараз до нашої уваги Ніка Олегівна викладе чудову аргументовану доповідь, що гідна зайняти місце на сторінках підручника з ораторського мистецтва. 
- Доповіді не буде. Буде торт «Мрія Наполеона».
- Бурні овації!
- І буде питання. Чому ти так   несподівано, швидко зробив мені пропозицію? До речі торт саме з цієї нагоди – річниця.
- Ого! Питання чекало свого часу рік! Моя пропозиція залежала від кодового слова. Того дня ти це слово сказала. Не роби здивовані очі. Це слово кішка. Так-так наша Агнешка і є каталізатором наших заручин.  Я тобі оповідав про свою родину, ми походимо  з роду Самійла Кішки, знаменитого кошового  отамана, і існує  така  прикмета не одружуватись на жінці, яка не має кішки, а в тебе довгий час її не було. А коли з’явилась  кішка, я з радістю зробив тобі пропозицію. Ось так! Киць-киць, йди до мене моя кицюня!
- Тоді другий сюрприз , мій котику, у нас знову буде кошенятко!