5

Світло, очі дивилися в нього вперше. Тіло, обережні незнайомі враження. Дихання, спочатку пекуче та болісне. Звук, незвичний і глибокий. Голос, незнайомий. І безкінечна пустота всередині. Жодних відчуттів, спогадів, місце і час початку світу. Тільки біль, наче опік. Хто я?

Тіло знаходилося на твердій прямокутній поверхні, підстелене тонкими сухими прямокутниками меншого різного розміру, розкиданими по ній. Далі від цієї поверхні простір був обмежений досить великим паралелепіпедом, всередині якого і знаходилася поверхня з тілом. На одній з поверхонь обмеженого простору було джерело світла, також прямокутне і десь вдвічі більше ніж поверхня, на якій знаходилося тіло. Частину обмеженого простору, займали невідомі предмети або, можливо, їх зображення. Спробувавши рухнутися, тіло відчуло важкість та твердість поверхні, тонкі сухі прямокутники легко зсувалися по ній.

Перші емоції, які ще не ідентифікувалися незаймано чистим розумом. Можливо, це страх, або цікавість. Кожен рух, сприйняття кожним з органів почуттів, давалися важко, з болем, але стрімко заповнювали пам’ять. Голос, його вібрація була знайома і чужа одночасно. Все, що знаходилося навкруги, не змінювалося. Можливо, це є дійсність. Ї можна торкнутися.

Хто я? Де я? Що відбувається?

Звук зі сторони, навроти джерела світла. Зміна форми меншого, ніж сторона обмеженого простору, прямокутника. Поява чогось, форми яку неможливо одразу описати, що рухається і виробляє якісь голосні звуки. Воно розділилося на частини, і хаотично рухається. Простір, що оточує, залишається незмінним. Але те, що рухається, змінює у ньому якісь деталі.

Ні, відчуття перевантаження наче вимикає сприйняття. Темрява, м’яко поглинає…